Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням… “

Відлучена іменням та бажанням
Бути іншою, чужою – від самої себе.
Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш
І озираєшся, чи не впізнають інші.
Ой ця налицина…
Щоденне її наповнення м’язами слуху
І медом зору, а голосом удаваним – рот мідяний:
“л” – наче клей на язиці, а каблучкове “о” – то
М’ята карамелькова: “оло”…

О, ліпше покликай мене без імені
Або єдиним зойком – я озирнуся, обізвуся яблуком
Чи хилитанням пагонів…
А зараз чую очі,
Так ніби лантух борошна завдали на плечі;
Несу і чую струмуючий липучий холод
По жолобкові спини…
Минуле не за плечима? А поруч – хмарою духу,
А вся стерня – то сито протягів,
Крізь кожну соломинку –
Вітер:
З судин видмухує останню крейду…
І зауважуєш! Хлопчина у полотняних штанях
Лупить вербову кору – аби добути з гілки
Весняний свист, щоб покликать тебе
Без імені і без життя чужого.
Бо за твоїм обличчям Мальвіна ще не сховалася…
А світить весняна бростка…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему тарас бульба народний герой.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням… “