Павло Мовчан – Відповідь

Покликувач спраглий: чому все, для чого?
Як нитка крізь голку, тяглася дорога
Крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах…
Лиш дучка лишилась – гуде на вітрах,
Мов випав сучок, і в плоть порожнясту
Дощі затікають, негоди крапчасті.
Чому?! – покликаю, мов знаю кого.
І наче ступаю з води у вогонь.
І, жару вхопивши, з клейном на щоках,
Покликую тишу: – Чом пусто в руках?! –
І очі порожні, у горлі свистить…
– Аби ти не смів покликать пустоти…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Чи сучасно бути вихованим твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Відповідь
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.