Павло Мовчан – Вирій

Замкнувши простір в чистому обличчі,
Ти піднесешся на вершок величчя:
Попереду на ширину зітхання
Триває густокриле кружеляння.
То – лебеді? Чи, може, падолист?
Предтечі холоду – ворони – піднялись
На висоту, на ту, де звук холоне,
Хоча пісні вивержуються з лона.
Блакить осипалась, запорошився слух,
Струмує промінь поміж хмар, мов пструг,
І вище на щабель зросло стремління
Засіять житом далечінь осінню.
Промовив слово – випурхнув із рота
Не звук, о ні, – осіння позолота.
Листок кленовий віддзеркалив мить,
Як за відлунком і любов летить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вирій