Павло Мовчан – Вишивання

Насіння зріє по узбіччю,
Віддавши золото квіткам,
А листя струшує музично
Росу на голови жінкам,
Що кольори беруть останні
Для рушників і сорочок
І в невід зморщок так неждано
Вганяють зляканих пташок.
Одне дівчатко тонкостебле
Простерло руки і чека,
Коли впаде синиця з неба
На сонцем вбілений рукав.
А перестраханий лелека
В повітрі крила розтрусив,
І пальці замість пір’я – спеку
Вплели до жухлої коси.
На самому вершечку голки,
Що утопилась в полотні,
Крильми тріпоче жваво сойка,
Аж стало боляче мені.
І я благаю відпустити,
І заполоч зелену рву,
Мене ж впевняють, що то літо
У вушко затягло траву.
І ніжна птиця, обізнавшись,
Склювавши визрілі слова,
Буде пришпилена назавше
До голосного рукава.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір вихованість.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вишивання
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.