Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу… “

Вивітрюється темрява із лугу,
Зволожений світлішає пісок,
Проводить риску по край неба вугіль,
Відтворюючи птичий голосок…
Ніч слабшає, мина пітьми свавілля,
Розлазяться липучі ланцюги,
Кінчається мовчальна поночівля,
Світ входить швидко в світлі береги.
З кубла імли виплутується стежка,
Щоб луг навпіл раптово розітнуть,
І молодик, як знайдена сережка,
Роз’яснює небесну каламуть.
І повертають речі свої ймення,
Жовтіє квітка, і співа бджола.
Стають святими клопоти щоденні:
Варити крицю з сріблом для крила.
І радість майструвать, і мріять долю,
Підносить вгору світлі голоси,
І обганять біжуче видноколо,
Щоб з рук у руки сонце взяв твій син.

Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу… “