Павло Мовчан – Власний портрет у газеті

(З циклу “Фотокартки”)

В марнотах розуму, у пізнанні неситім
Так праглось осягти і все збагнуть,
Що й не помітив, як літа прожито,
Крізь шибку криги дивишся в майбуть…
Днів скільки залишилось? Небагато…
Чому ж ти не обчислюєш і їх?
Адже кружляють стрілки й коліщата,
Відома швидкість, та знайомий біг…
Але ж боїшся. дивишся під ноги –
Де не ступнеш, там шелестить папір:
Газетами намощена дорога,
Але портрета все не вхопить зір.
За крок портрет повторюється знову,
Але його розпласкує ступня,
В очах тобі мелькоче щось знайоме,
Знайомий хтось когось наздоганя.
Та ще в тобі годинник цокотливий,
Прикваплюючи, рухатись велить.
І шелескоче паперова злива,
Хоч вісь зірви та зупинись на мить.
І той портрет розмножений впізнаєш,
І з кожного щось вічне забери –
Папір жовтіє, довгий шлях – в безкрає,
І що не крок – портрет горить, горить…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Шевчук дім на горі скорочено.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Власний портрет у газеті
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.