Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала… “)

При березі тихім вода пробігала,
У діток про літо купальне питала,
А дітки, зрожевивши ніжками хвилю,
До себе, мов кицьку, її приручили.
І бігла вода слідом за дітвою,
Фарбуючи барвою все молодою.
В очах у дітей джерелів холодок,
У землю блакитний просотувавсь крок,
А джміль голубий їм стежки волохатив,
Усіх ведучи до зеленої хати,
Де в вікнах латаття було замість скла
І лілія біло в лампаді цвіла,
Де тінь по кутках одночасно снувала,
Як спокій,
Глибокі двобокі дзеркала.
І тиша вишнево стелилась по глині,
Там дірку буравив цвіркун в намистині,
В моругій жарині вогню – однозірця
Просвічував світ,
Що відбивсь на копірці…
Пригаслою фарбою, звуком високим
Вкотився у хату раптово неспокій;
Вкотився, розмився, піднявсь над усім.
І кожен малюк височів, наче грім
Над літом зчорнілим, і понад собою,
Над тим, що пішло назавжди за водою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Наталка полтавка чудовий приклад для жінок.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала… “)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.