Павло Мовчан – Вододіл

Related posts:

1. Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч Раптом випроставсь туман; Це – спіткання неминуче, Як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою Небо, випите до дна, Поле, встелене габою, І продухвина вікна. За тобою попіл літа, Терпкість випитих оман, За тобою – все на світі, А попереду – туман…...
2. Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою… “ Криниця. Стану над водою, Уп’юся суттінню густою, І відра попелом ущерть Наповняться. А ніч, як смерть, Все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. Лиш при вогні будеш радіти, Що не минулося ще літо, Хоч смутки виникли й жалі. Вогонь на тихому крилі По колу поле облітає, В глибокі відра зазирає, І ставить мітки […]...
3. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
4. Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує… “ Летить собі зозуленька та й кує Про невтішне горенько про своє: Прилетіла з вирію – все цвіте, Куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, та дарма, Золотого дерева там нема....
5. Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок… “ Голос, наче пожухлий листок, Кружеляючи, впав на лужок, А за ним, а за ним в дві руки Навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний Уздовж стежки, баскої струни. А за ним – то не порох, а дим, Біг його – молодий, молодим… Навздогони за тим втікачем Вибігає сльоза із очей, І простерта рука доганя Розтривожену квітку […]...
6. Павло Мовчан – дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, Аби здійснитися життям; Та розминулись – і по колу І досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов водою Сніги стікають у ярки; Ліщини кущ, що був тобою, Сахався теплої руки. Лише торкавсь – ти завмирала, А відступавсь – хиталась ти, Коли ж ішов – слідком ступала По […]...
7. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній… “ Шовковий смуток надвечірній Повітря синє прорідив, І простелився дим покірно Уздовж води… І непомітно, ледь сирітно Трава при річечці росла, І тиха радість цьоголітня Дзвеніла на струні стебла. І власна тінь твоя сягниста Згиналась ламко вдалині, Де сіялась роса зерниста По сизоперій площині. Слова зливались у мовчання, Відлунки танули, мов сніг, І радість змішана з […]...
8. Павло Мовчан – Чорнотроп Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед на язиці від слова молодого. Під чоботом зело пробилось ворушке, Щоб швидше я ступав, бо нині все швидке. Кораблик рветься з […]...
9. Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
10. Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, Втиснувши в очі дві горошини, Ти підіймаєш крила на кпини, Їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету Що ти відтворюєш – власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: Кані, куріпки, крячки, синиці, Небо збідніле – страчені птиці… Вилущив з пір’я душі крилаті: Форма спустошена, суть […]...
11. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “ Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, І далеч об’явилась жаданим відкриттям, Що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем, Написане по сріблу молочним олівцем. Немає літер – жести, і струми почуттів, І неділимі звуки ув оболонках слів… У достеменній мові епітетів нема, Бо слово краде […]...
12. Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя… “ На снігу торішнє листя, Насінина на снігу, Сніг присів, немов прокиснув, Стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – Жовта тріщина навкіс, Почалась така відлига, Що не стримать власних сліз. Розпочався розпад, тління, Руйнування білих веж, Перебарвлення, зчорніння, Визначення нових меж. Почалося лицювання, Викриття таємних змов, Бо двозначний сніг в мовчанні Щось приховував ізнов. Та під […]...
13. Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, Розлущивши серце, облуду лишив, Корогву зелену пустив на онучі І камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, І слово “зозуля” звучить, як “зола”, Лиш тіні у небі снують перелітні, Та в кожній із них колись пташка жила. І час ошукати – це марність безглузда, Свій лик карбувать на дрібних […]...
14. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
15. Павло Мовчан – Пізньої осені Понад водою птах стеливсь, Понад водою голубою Ширяв уже пожухлий лист І застив літо сам собою. Вода засмучена була, Бо скаламучена дощами; В ній мокло білих два крила, Що небо зменшили над нами. Відбитий прохолодний день Дививсь на вимиті обличчя, Не віднаходячи ніде Слідів минулого величчя. Погнуті списи комишу, І хвиля, здрібнена на скалки, І […]...
16. Павло Мовчан – Історичні ремінісценції Ми йшли за водою урівень з водою Вздовж річки-річанки, І хвилі ішли лугові, комишанки… І князь наш, вожатий, мечем розмикав Всі загати, Щоб вільно було і воді, і пісням струмувати. На рівні з собою ми йшли по воді-водяниці, І вільхові несли в руках патериці, І міряли дно споночілого шляху, Де кублились срібні джерела та птахи. […]...
17. Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи… “ Серпневий запах кропу й лободи Мене будив, як нашатир, від сплячки: Ввіходив в очі смутком синій дим, Калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у забутті, Занурений в повітря непрозоре. Куди не глянеш – плями золоті, Палю я тільки листя своїм зором. Від погляду ж вода вихолоня, Чорніють пучки, наче від горіха. Де лан шумів […]...
18. Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, У дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий Занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз нахилися до мене Із сутінків довгих, з туманів зелених. В марнотах зусилля назустріч ступити Спромігся до себе лиш тінь прихилити. Між нами не простір, а прірва-німиця, Повітря розріджене рідить зіниці, […]...
19. Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “ Від листопаду вседенного, Від неба надто голубого, Від яблука – така студінь, Що, наче кригу, власну тінь Б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта мить! В бадиллі жил, в загуслій крові, В очах – дрімає жар любові, А в голосі – густі меди… Сніги, о доле, відведи! Листки на дзеркалі води Відтінюють глибокий холод […]...
20. Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
21. Павло Мовчан – “диму пряжа над водою… “ І день іде… Т. Г. Шевченко Диму пряжа над водою Випрялась сама собою, Сам собою смуток зріс, Очі звузивши для сліз, Тільки сухо ув очах, Очі з розпачу кричать: День минув, і в проминуле Відліта твоя зозуля, На тину відцвів панич, Відлунав в минуле клич, Не повторяться ніколи Оті хмари ясночолі, І не висвітиться знов […]...
22. Павло Мовчан – Літери Я пам’ятник собі поставив нетривалий – Не з міді гордої, не з мармурових брил, Скупі слова мої, що на папері стали, Укриє завтра пил. Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, Я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, І порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу напасті… “ Я знав – що […]...
23. Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… “ І день навстежень, і очі – Розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, І в пам’ять вростала саманна оселя. Тепер, як одвірки – вузькі, клинцюваті, Не пройде крізь нас ані тин, ані хата. Як вушко у голці – ледь світиться око, Щоб свідчить щомиті […]...
24. Павло Мовчан – “дзвенющу радість спито з квітів… “ Дзвенющу радість спито з квітів, І звук піхмарний обірвавсь, І круглість, в яблуці відкрита, Розмилась запахом нараз. Душа добрішою ставала У повній паводі плодів, І віддих запаху поволі, Як стовпчик диму, холодів. І доброхітно бігли хмари, Підвладні подихам жури, І красномовніше канари З очима промінь говорив. А поряд втишені джерельця Штовхали чітко густь води. І […]...
25. Павло Мовчан – “За цим дніпром – є ще дніпро… “ За цим дніпром – є ще дніпро… За обрієм – моря в три води, А за народом – є народ, А за народами – народи… Земля не кругла, а похила, Бо за могилою – могила, За нею видно ще та ще… Переплелись річки, як жили, Струмочки, живлені дощем… З’єдналися, переплелися, Влилися в море-океан, Мов пучки […]...
26. Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – Живучим струмком а чи летом пера? Підступна волога, крізь кригу гранчасту На світ позирнувши, повзе долілиць, І стала під деревом тінь щелепаста, Ніяк не розплющить блакитних очиць. Тванюка-сльота, чи багно-мокротеча, Чи залишки криги під шаром сміття, […]...
27. Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, Наче півень на тину, І лякає лунко знову Гомінку самотину. Перекинься карим зглядом Через хмизяні дими, Весняну веселість саду В розкіш літа заломи. А летючій низько птиці, Що згорає на льоту, Намалюй співку криницю, Щоб стлумила жаготу....
28. Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу… “ Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу Переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, Всміхаюсь металево, криво, Бо й цвяха прямо не забив – Життя ізкособочив, Тих відцуравсь, кого любив, Літа мов перескочив; На цьому березі стою, Де дерева безлисті, А жив потойбіч, як в раю, Сумлінно і пречисто… У промені, в проміжку днів, Між паузами в […]...
29. Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра… “) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, Личина із воску тонка – аж дзвенить, Поштиво ламається голос у страсі: А що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам боятись? Чи ж нами набуте Життя, до якого причетні зірки? Чи ж наші імення, як попіл роздуті, Могли б рубцюватись на м’язах ріки? Оцій лиховщині, йменованій віком, Оцій батьківщині, де […]...
30. Павло Мовчан – дводільність Однодільний і світ – Так чому в роздвоєнстві дні минають, Між долонями сосна нестримно росте, Захват криком вуста розтискає – Затікає повітря густе?.. Так навіщо жалю завдавати? – Довжить ніч і скорочувать день, І виходить на пруг, як на страту – Бракне голосу й слів для пісень… Кисень видихав – свічка ж палає… Стовбур товща, […]...
31. Павло Мовчан – Цар природи Золота маска сонця впікалась в обличчя: Запечатувавсь дух, очі піт роз’їдав… Та й висока ж ціна за дешеве величчя – Знеосіблений лик, зверху плівка тверда… Облягає всю плоть золота оболонка, І стає захисною глуха нагота; Затікає за шкіру розтоплений тонко Для увічнення тіла безсмертний метал. Та з’єднатись не може життєва тканина З цим нетлінним литвом […]...
32. Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, І щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, Засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей – Тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей. А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі, Лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі, […]...
33. Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, Зеленіє вода, Від тепла зеленіє вона чи від часу? І в джерела впада, розділившись на струмені, масло, І жене протитічно до витоків сила потоку, Тисне сила земна, підіймаючи стовбуром соки. Підіймається вгору минуле і думку галузить, І […]...
34. Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність… “ Шляхів нікому неналежність, Очей навстіжна жагота: Обмежить обрієм безмежність, Щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, Душа мандруюча спішить Допити через соломинку Солодку мить, солодку мить. І прагне спрагло увібрати Комаху, тріщину, листок, Аби комусь переказати Земний заучений урок....
35. Павло Мовчан – до літа Споруднику пахощів, служителю квітки, На лицях у тебе вогніють нагідки, Видмухуєш звуки лункі в соломинку, Вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, На хвилі біжучій змальовуєш вроду. І все тобі мало омани й ошуки: Даєш мені пензлі й сопілку у руки. І я, нестяменний дивак та баніта, Малюю обличчя минулого літа. І […]...
36. Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту Абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, Обертаю і попіл мирянам на сіль, І до неба мій погляд обернений в скрусі, Покликаю, всевишній, тебе звідусіль: – Ізласкався над нами, убогими духом і тілом: Що та воля, вона неспроможна життя обійнять!.. Плоть стареча зібгалась, […]...
37. Павло Мовчан – Щільність Довільним кольором зелено Поля похилі узялися; Не тішився, бо довкіл мене Була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, Хоч у ярках сніги таїла. А ти в повітрі віддзеркаливсь Березяно обличчям білим. Тепло циганськими губами Торкалося щоки зрадливо… Весна підшита холодами І смушком пірчастої зливи… Хоч з соняшника сніг обсипавсь, А в стільниках розтала крига, Та […]...
38. Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: Недбайний день і погуляння, Кругом штахетник, наче кліть, А посередині стоїть Драбина в небо, і останній Щабель зелений, наче віть, – Не досягнуть, не долетіть, Бо неспроможен до літання… Поволі-воленьки іти, Перебирать щаблі трухляві, А на хмарині зверху – ти, В блакить вмочивши крила дляві, Пливеш – мені не досягти… Щаблі обрушуються – […]...
39. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – Жовтий полог йшов у літ, І світився в півня гребінь Під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку Вряд продмухувать шибки Й замість солоду у склянки Класти липові листки. Й крихти терпкості не чути – Чи ж воно так й має буть, Коли губ торкнеться сутінь Чи вишнева каламуть? Що ж, […]...
40. Павло Мовчан – Обійми І крякав крук, але довкруг ні хмарки, І горобина, вибухнувши жарко, Аж іскрами розбризкалась навкіл. А поруч з нею вільхи недогарки – Так ніби сонце ділене навпіл… Сюди погонь, а туди сажа чорна, Сюди весілля, а туди печаль, Сюди оздоб’я, а туди потворність, Туди захлання, а сюди кришталь. Все нарівно, бо світить на два боки, […]...