Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід… “

Вони тікали через чорний хід,
І гіпсовий білів позаду слід.
Висаджувалось шкло розбите з рами
Безкровними плечима та руками.
І гіпс волав, і голосила бронза.
Куди вони тікали з залу – хтозна?
І арматура, скручена венозно,
Знов випрямлялась, проломивши гіпс.
І під ступнями скреготав морозно
Скульптурний шлях, історії ескіз.
Вони втікали… А в парадні двері
Ломилися поважні глядачі,
Щоб взяти участь в гіпсовій прем’єрі
Та подрімать на бронзовім плечі…
Вони ішли по мармурових сходах,
Скульптури ж з залу драли босака,
І видувало вітром насолоду,
Лиш зоставалась курява гірка…
Поважні височіли п’єдестали,
Відбиті руки дряпали паркет,
І вказівний стирчав владично палець
І закликав іти: – Вперед! Вперед! –
І ворушились торси корчуваті,
І скімлила відбита голова,
Бо її кібив птах якийсь дзьобатий
І з неї гіпс кусками виривав.
А що ж творці?
Зігнувшись у поклонах,
Вони затвердівали, наче гіпс.
Під тягарем вже репались колони,
Товклося світло в залі на заміс.
А по паркету гупали колони –
Стіна від кроків тріснулась навскіс.
І, розтоптавши руки всі дощенту,
На крилах відпечатавши сліди,
Вони спішили стать на постаменти,
Щоб захолоти в бронзі назавжди.

Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід… “