Павло Мовчан – Вощане щастя
Життя нам щастя обіцяло…
Воно ж, мов усмішка швидка,
Торкнувшись губ, мигцем розтало,
Стекло по битих черепках.
Але ж… листочок тополиний,
І гіркуватий сік трави,
І в пучках скорена стеблина,
І дух ширястий жаливи –
Є складниками того щастя,
Якого не помітив ти,
Бо зір навиклий до контрастів,
Язик – до слади й гіркоти…
Не впізнане на смак, на дотик
І не означене, воно
Торкалось, мов вербовий котик,
Солодким прикидалось сном.
То завмирало мінералом,
Світилось рівно, мов кристал,
Росою в очі зазирало,
Ламало дзеркала овал.
Вощане щастя… в ньому можна
Втопити губи, крик втопить;
Життя ж своє в стільник порожній
Розлить і щастям запліднить…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
- Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав… “ Прорізався промінь і даль розпечатав: Кругліють на пагорбі сірі ягнята, І стежка невмітно повзе до воріт, Де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, І мох проростає у кожному слові; Рукою ведеш по гранітній скрижалі – Гладенька, немовби і слів не бувало. Іржа доїда на надгрібках розп’яття – Чи то за життя ще триває […]...
- Павло Мовчан – “Настане хвиля переселень… “ Настане хвиля переселень, Коли вживусь в стебло трави, Коли цвіркун зведе оселю В дуплі пустої голови. А може, в горлі ластів’ячім Розпорошусь, як круглий звук; В житті миттєвому – неначе Проміння, що торкнулось рук. Волосся всякне, мов коріння, В жагучий, всеприймучий грунт І прокільчиться в небо рівно Шаблюк зеленолезих жмут. Злетить метелик замість слова У […]...
- Павло Мовчан – Моє вікно Моє вікно. Перекреслене рамами. Обплетене вітами яблунь, Обліплене листям. Воно З шматками блакиті Склом облите. На ньому, мов шаблі, Танцюють блискавки дзвінколезі. Йому належить Через квадрати Світло цідити в кімнату, Вихлюпувать з сірих стін Все темне на вулицю. Моє вікно – то кін, Де я роль головну виконую. Я часто бачу, як воно плаче І […]...
- Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, Палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – не знав… Крізь штори світло рівно струмувало, Годинника вихоплюючи з тьми, І кожна стрілка, піднята, мов палець, Здавалась застереженням німим. Спинився час? Чи серце зупинялось? Не міг я навіть пальцем […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… “ І день навстежень, і очі – Розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, І в пам’ять вростала саманна оселя. Тепер, як одвірки – вузькі, клинцюваті, Не пройде крізь нас ані тин, ані хата. Як вушко у голці – ледь світиться око, Щоб свідчить щомиті […]...
- Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем… “ Від роздалля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага; Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. … Треба глиб мерщій пронурить, Щоб до зірки змірять путь, Треба […]...
- Хто в кого вкрав щастя? (за драмою І. Я. Франка “Украдене щастя”) Хто в кого вкрав щастя? (за драмою І. Я. Франка “Украдене щастя”) Щастя… Чи дароване воно долею, чи залежить воно від тебе та людей, які тебе оточують? На це складне запитання кожному свою відповідь дає життя. Та от у героїв драми Івана Франка “Украдене щастя” його украли. Хто ж і в кого украв щастя? Пізня […]...
- Твір-відгук на новелу “За мить щастя” Кохання такої сили, що підносить над реаліями життя. Так, за це покладена смерть, але мить щастя коштує того, щоб ні про що не жалкувати. Ця розповідь – неначе ключ до розуміння філософії Олеся Гончара, його прагнення до ідеального, до свободи. Як письменник, він розумів, що абсолютна свобода можлива лише у сфері почуттів, бо лише вони […]...
- Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть… “ Громадяться віки і на свідомість тиснуть, Мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, І ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: зчорнілі на блакитні… То миються жовтком, то золотим вогнем… Чому здешевів так твій, Боже, кожен витвір І на життя ціна все пада з кожнем днем? Де не копнеш – там […]...
- Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага, Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. Треба глиб мерщій пронурить, Щоб майбутню змірять путь, Треба здерти власну […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся… “ Я йду у час, а ти йдеш в позачасся З лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і докір не пече? За кущ трави чіпляюся руками, Аби пісок струмуючий не зніс. Потужний плин, хоча на шиї камінь, І ясно черепашками обріс… Несе, несе, і я за все хапаюсь: […]...
- Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше… “ На цій землі ти вже не вперше, І доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень Якщо не вчинку, то хоч сна… Усе повторюється знову: Той самий вік і люди ті ж, Макуха, гроші паперові, Пожнив’я, жорна, дерть і ківш… На горлі гудзик металевий, В ногах пшеничні устілки, Той самий шлях і […]...
- Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
- Павло Мовчан – “І цвяхів побільшало в світі… “ І цвяхів побільшало в світі, І рук стало більше, Та відливаються в форми бетонні хрести. Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже інші Не відчувають долоні гвіздків гостроти… Плоть богостворену маг протикає, Мов деревину, іржавим штирем… – Вам не болить? Не болить? – Перепитує Каїн; Камінь приручений креше й за душу бере… Бачить байдужжя стало […]...
- Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства Стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; Хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, Рушники комусь хтось ткав, душу кляв пропащу, Шкуру жаб’ячу палив наповіщось люто, Каменю клубок котив, відбував покуту… Шлях світ за очі проліг десь чогось шукати: Не знайшов, не вмів, не зміг, не здобув, не втратив… […]...
- Семенко Михайль – Шукачам щастя Ви, що шукаєте щастя І ви, що вбачаєте у ньому привид. Справа в тому, що вам важко розібраться І тому так багато кривд. Люди, ви страждаєте, А який близький і істотний вихід. То ви мучитесь, що нічого не маєте, То вам досить крихіт. Ах, я знаю слово, магічне слово… Воно ясніше сонця і чорніше тьми. […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно… “ Світе мій, як це просто, майже буденно – Земля під кущами затвердла від тісноти давно, Певність під спиною маєш і рукавом зеленим Очі свої закриваєш, наповнені сном. Гостра трава стікає цівками по обличчю, І виступа на згинах білий сік-молочай, На шелестіння губ півень озвався тричі, Й перемінився раптом світ у розкритих очах: Бахнув у діжку […]...
- Павло Мовчан – Проти сонця Сніг насичувався світлом, Соковито дозрівав; Дзьобом гайворон столітній Простір порваний латав. Обернувся зір мій в себе: Стало боляче вбирать Вимиту яскравість неба І сліпучу благодать. Чистота завжди студена, А гріхи – чомусь палкі… Надмір холоду для мене, Білизни, що наокіл… Проти сонця очі мружу, Не дивлюся на скарби – В грудні тут були калюжі, Чорні […]...
- Леся Українка – “Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш… “ Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш Під білим покривом несправджених надій, Кришталі сліз над ним порозсипаєш, Убрані в іскри любих, марних мрій; І буде спати щастя, мов царівна, Що на скляній горі знайшла труну, Життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна, Протягнеться кудись удалину. І часто ти безсонними ночами До любої труни шукатимеш стежок […]...
- Павло Мовчан – З ночі в день і навпаки (З циклу “Музейні експонати”. Вдивляючись в малюнки Гойї) З’ява свавільна, нічна, самородна, Нащо щоночі приходиш у сон, Ще полишаєш у грудях холодних Крицю чи танучу кригу на схрон? І, закувавши мене у кольчугу, Голову втисла в іржавий шолом – Знати червоні кільця та смуги, І поясок перекреслив чоло… Інше життя проживаю щоночі: Сон стає дійсністю, […]...
- Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “ Вже смеркла вода. І дерева глибокі Верхів’ями нурились в прірву німу, Мов лійка, округлене широко око Несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і хмарину, І крижня, і верби, й примарну сову, І, ніби яйце, тонкостінну хатину, І цяточку світла – рухливу, живу… І коні вороні втяглись і пропали, Летюча роса, і застиглі листки… […]...
- Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту Абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, Обертаю і попіл мирянам на сіль, І до неба мій погляд обернений в скрусі, Покликаю, всевишній, тебе звідусіль: – Ізласкався над нами, убогими духом і тілом: Що та воля, вона неспроможна життя обійнять!.. Плоть стареча зібгалась, […]...
- Твір на тему: “У щастя людського два рівних є крила… ” (2 варіант) Вітаючи один одного зі святом, з днем народження, з визначною подією, ми зичимо щастя. А що це воно таке, це щастя? Граматика говорить нам, що це абстрактна назва, отже, щастя – це щось нематеріальне, що не можна побачити очима чи відчути на дотик. Але чому ж воно таке важливе для кожної людини, чому ми живемо […]...
- Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, Бо води звелися, мов мур, в висоті. Він плив – ніби падав, крилом розпустивши вітрило, І пінивсь в блакиті прокреслений слід: Уява, можливо, його сотворила, Хоч глибивсь він далі в зеніт самохіть. Зникав, виникав, непідвладній […]...
- Микола Вінграновський – Котик, котик Котик, котик, Золотий животик, А хвостик залізний – Не ходи нам пізно! Не буди ще з ночі Нам медвяні очі, Медом, соне, ти Очі нам масти. Будемо ми спати, А мати співати. І ти, наш коточку, Задрімай в куточку. 1968...
- Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне Мальована луна кілечком на снігу? Я біг, та не застав… І, біжучи, спізнився: Минуле відійшло… і чути стук коліс. Хоч з колеса часу повипадали шпиці, Та проорався слід через життя навкіс, І […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали В лусковинні віддзеркалень: Д е с ь, як висохла роса, Щ о с ь, як звук у небесах, І к о л и с ь, як в мові слово. ВСЕ – раптово однакове: Ти, вона, воно, вони, Незнайомі і знайомі – П’ятипалі свистуни. Перетлили стільки всього, Стерли стільки вже взуття, Загострили […]...
- Твір на тему: Людина створена для щастя, як птах до польоту (Володимир Короленко) Людина створена для щастя, як птах до польоту (Володимир Короленко) У щастя людського є рівних два крила: Троянди й виноград – красиве і корисне. / М. Рильський, “Троянди й виноград” / Є такий стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і співати, дарувати свою радість усім, хто поряд. Таке почуття […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї… “) Позбудься, камене, камінності своєї, Горбочком стань потульним для ноги, Стань глиною вологою чи глеєм, І вийди, водо, геть за береги. Ти, дерево, збуди закостенілість, Продовжся мною чи мене продовж; Душа струмлива розмиває тіло, Що стало широченним, наче дощ… Життя безмірне ген аж по крайнебо… Тебе нема… є краплі дощові, Сторізний камінь, дерев’яні ребра, І кущ […]...
- Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – Жовтий полог йшов у літ, І світився в півня гребінь Під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку Вряд продмухувать шибки Й замість солоду у склянки Класти липові листки. Й крихти терпкості не чути – Чи ж воно так й має буть, Коли губ торкнеться сутінь Чи вишнева каламуть? Що ж, […]...
- Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса Мелькочуть, наче відблиски млинка, Повільна хмара прогинає плесо, Зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, Від колеса стрімкого відречись, Що було луком зігнуте у страсі, В безглуздість власну замкнуте колись. Воно безмежність прагне подолати, А ти відтинок знаєш, знаєш свій: Короткий шлях до цвинтаря від хати, Аби […]...
- Хто в кого украв щастя? (за драмою І. Франка “Украдене щастя”) Молода гарна дівчина – сирота Анна – кохала такого ж молодого мужнього юнака Михайла Гурмана, який славився своєю запальністю, хоробрістю, завзятістю. Все йшло до весілля. Тим часом Михайла відправили служити. Заздрісні брати Анни, аби позбавити її посагу, скористалися нагодою розбити майбутній шлюб. Вони повідомили сестрі, що її коханий загинув десь у Боснії, показали навіть фальшивого […]...
- Твір на тему: Що таке щастя? І чи є воно? Якщо зуміти знайти відповідь на питання про те, що таке щастя, то друге питання відпаде саме собою – виходить, воно є. Але справа в тому, що універсального визначення щастю, яке б задовольняло кожного, не існує. “Щастя – це коли тебе розуміють”, – стверджував нещасливо закоханий школяр у прекрасному фільмі “Доживемо до понеділка”. “Щастя – це […]...
- Твір на тему: Своє щастя у кожного в руках З одного боку, наше щастя залежить від багатьох зовнішніх чинників, так що важко стверджувати, ніби воно дише в наших руках і залежить тільки від самого Себе. А з іншого – й від нас багато що залежить; Наприклад, саме уявлення про щастя. Воно найчастіше пов’язане з особистим життям. Щастя – це коли тебе оточує любов ї […]...
- Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед… “ Як водомірка: стриб вперед – Вода ж назад віднесла І легко, наче очерет, В руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, Ані вловити в жменю – Воно не ділиться на мить Для тебе і для мене. Суцільним плином на всю шир Осяжне і глибинне. А ти один лише пунктир На хвилі – соломина. Несе? Віддайсь […]...
- Кожен має право на щастя Кожен має право на щастя. Кожен знаходить своє щастя. Знаходить і втрачає. А потім шукає нове. Рани загоюються. Шрами залишаються. Проходить час. Весна змінює зиму. А літо-весну. Пам”ять не помирає. Душа не болить. Вірші не народжуються. Смуток продовжує життя. Ніщо не стоїть на місці. Телефони змінюються. Люди залишають людей. минуле не повернути. Факт. Ми не […]...
- Чи можна побудувати своє щастя на чужій біді? (за драмою І. Франка “Украдене щастя”) Чи можна побудувати своє щастя на чужому стражданні? Чи можна “вкрасти своє щастя”? Такі питання стоять перед героями драми І. Франка “Украдене щастя”. П’єса на п’ять дій “Украдене щастя” займає в оригінальній драматургічній спадщині І. Франка центральне місце. Вона була написана 1891 року, але протягом двох наступних років кілька разів перероблялася, тому що реакційна критика […]...
Твір на тему я уявляю майбутнє людства.