Павло Мовчан – Втілення болю

В подорожню вічність, куди думка лине,
Але назад ніколи не верта,
Перетікають тільки порожнини
І зостається праху вагота…

Горщок розсипавсь, та ідея форми
Висить в повітрі, виповнена вщерть
Безвічним змістом… і кругліють жорна,
Готові розмолоти час на смерть.

Каганчик з гільзи, полотняна торба
І ложка захалявна, погрібна,
Щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать…
Та нижче всього зависа труна…

Висять ідеї, аби стати збіжжям,
Щоб втілитись життям в речовину,
Але гуляють протяги навстіжні,
Підносять прах земний в височину…

І вихорів стовпи, і хмари чорні
З плодючих нив, з розораних грунтів
Перетікають у небесні форми,
Та тільки прах людський осиротів:

Кружляє в небі – душу не знаходить,
Що розчинилась в світі, наче сіль…
І в муках родових вмира природа,
В бездушну форму втілюючи біль.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Втілення болю