Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “


Вже смеркла вода. І дерева глибокі
Верхів’ями нурились в прірву німу,
Мов лійка, округлене широко око
Несито і тихо смоктало пітьму.
Всередину зір затягнув і хмарину,
І крижня, і верби, й примарну сову,
І, ніби яйце, тонкостінну хатину,
І цяточку світла – рухливу, живу…
І коні вороні втяглись і пропали,
Летюча роса, і застиглі листки…
Безболісно ніч у мій зір западала,
Лиш світло кололося, мов устюки…
І звідки воно? І чому воно гостре?
І зерна які у його колоску?
І ріже аж душу освітлений простір
Так, ніби набрав повні очі піску.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір життя людини скарб.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “