Павло Мовчан – Холод


В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,
Хтось пір’я надмухав у щілини віч,
Хтось стежку промів од книниці до ганку
Та вибілив крейдою діл та лежанку…
І рясно на шворку знизав снігурів,
І висмикав дим нитяний з димарів…
В забутім відрі було льоду кружальце,
В щілинах очей – невида-невидальце,
І стежка текла від криниці в оселю,
Де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,
Де лунко бурульки цвіли на шнурку
І тихо сиділа сова на дашку.
І гарно було, хоч слова забувай…
Тут жив колись дід на ім’я Неминай.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір мама мій найкращий друг.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Холод