Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба… “

Хуга виходить за межі неба,
Ніби виходить із себе.
Білі колони крушить і запорошує зір.
Тягнуть гринджоли діти прямо
На хатній гребінь,
Аби, спустившись донизу, розлінувати папір…
В білому торохтінні голоси їхні тонуть,
Наче вогні свічані – сніг ув очах мерехтить.
І, снігом доточений, звівся дід Яким,
Мов колона,
Сам у собі височіє і у думках височить.
Він стереже городи зірко від гайвороння,
В нього в руці торохкало, померки – в голові,
А у старій кишені вижовкла похоронна
Свідчить, що дід пережив двічі
Свій власний вік…
– Киш, проклятюще зілля,
А бодай би ти видохло,
Де ви на мою голову, розпроклятющі,
Взялись?..-
Сиплеться сніг: прокляття хуга розкидує,
З хатнього гребеня діти сунуться зверху вниз…
Не-роз-ліно-вана грядка, наче чиста сторінка,
Звук дерев’яний спорскує ген-ген за межу…
– Що ви, діду, робите?
Краще візьміть ковіньку…
– Чи не пішов би ти к бісу!
Бачиш, як сніг стережу…
Тільки заплющу очі – так і летять додолу:
Чорні, як смоль… залізні…
Не приведи господь…
Іч, розкричалися, кляті, – не відійти від дому…
Ну, в случаї чого, буду гукати народ…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба… “