Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “

Я лугом йду – назустріч вітер віє,
Вбирає тіло всю його широкість,
І грудка серця, звітрившись, маліє
І тяжчає у грудях з кожним кроком.

І все, що увійшло було у мене,
Все вивіялось подувом скаженим…
Найперша ти розкрила вітру руки,
Так ніби вік жила в мені з принуки,
І радісно відлинула в далінь,
Штовхаючи попереду ще й тінь.

А другим – брат… Він якось непомітно
Із мене випав, прокружляв сирітно
І полетів наобзирці туди ж,
Процвенькавши з перестраху, як чиж.

А третім він… – А ти куди летиш?
Дрібнесенький, легенький, як пушина?
Я впав у крик, звертаючись до сина.
Він гріб повітря криво, неуміло,
І вітер шарпав випростане тіло,
Жбурляючи то вгору, то донизу…

І крик мій списом пролітав поблизу…
І я заплющив очі, щоб не бачить,
Як його сонце поторка гаряче.
Та крізь повіки бачив, бачив згляд,
Як друзі випадають, вдаль летять…

Збезважена, спустошена до дна,
Давно б злетіла плоть моя сумна,
Та її серце вгору не пускало:
Воно було – піщинонька дрібна,
Та аж по горло в землю заганяло…

Подужчав вітер – вивіявся крик,
Як із свічада, випурхнув двійник
Із мого тіла. Не лице – личина…
Поморщена. Згорбатіла вже спина…

Він підлетів і хрипко запитав:
– Ну що, лайдаче, ти мене впізнав? –
Угору глипнув коротко впівока:
Над головою висла кривобока
Стареча плоть…
Я ж – тінь її глибока…
І, наче било, серце калатало,
Вщухаючи, спиняючись… помалу…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “