Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе

Оманливий цей сніг біліє вже укотре?
– Весна не за горою! – укотре я кажу?
Одноманітне все й на білощі щедротне –
Сріблиночки в очах і я не збережу…

Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом:
– Ліпить було навіщо?! Розтанете ж і ви!
На глум ліпили й вас, та кутали в полотна,
Та тільки поскидали ви відра з голови!..

Аби урвати крик – копнув її ногою,
Проте вона до хати ступала слід у слід
І дихала позаду у спину чорнотою,
І дзеркало у хаті враз трісло, наче лід.

І виступав на лицях поволі холод біло,

/> Від доторку долоні тебе пройняв мороз.
Мов ліплене було зі снігу й твоє тіло,
Воно теплом небесним раптово зайнялось.

І танучи, хутчій я розпечатав двері –
Навпроти янгол білий стояв на повен зріст,
В долонях він тримав по пташці білоперій,
За спиною у нього кипів білий заміс…

Я в очі білі глянув – і злився, як з відбитком,
І сам пройшов крізь себе, в шумких снігах відбивсь,
Та хтось смикнув мене так боляче за нитку,
І голос, мов жарина, упікся: “З у п и н и с ь… “

І озирнувся я: ти біла на морозі
Стояла, наче сніг, – в руках біліла нить,
З очей ішло тепло і скрапували сльози,
А баба снігова зіпала: “В а ж к о ж и т ь!..”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Час ночі вірш.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.