Павло Мовчан – Ягода

Суничино терпка, жарка і недозріла,
Тверда моя рука
Торкнулась твого тіла
І зранила – прости…
Як тепер кров замовить?
Невже ж занапастив
Душі святу основу?..
Недосконалий я: зісподу росте вовна.
Я серце пощербив давно.
І плоть моя щертовна.
Привласнюю, беру, владую, розкошую…
Та своїх зморщок не зітру і честі не сплямую.
Вже знати й на тобі мої давильні пучки:
Не змити тих карбів, не зняти з губ каблучки.
Бо в горлі – холод, сніг… не нігті,
А крижинки,
І всі мої слова сум-ні… а сміх,

як волосинка…
Ось лезо осоки,
Ось сироти на тілі,
Ось рана впоперек руки,
І холод крана біло…
Суничино, сховайсь в густій траві під листям,
Бо ниже, ниже голка-час
Ягіддя, мов намисто.
Хоч колір відміни чи в землю западися –
Твій погляд вогняний
Пече – ой не дивися!
Червоні ящірки біжать по грудях вгору,
З розтятої руки дим скрапує прозоро.
І не привласнив я ні честі, ані слави…
Суничник геть зів’яв –
Димить пеньок трухлявий.
І на зап’ястку – шрам, і пучки попіл горнуть.
А шкіра – мов кора, порепана, аж чорна.
Чого ж вона шука, ота рука вузлата?..
Спинися, почекай – а що ж ти, Павле, втратив?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Яновський подвійне коло короткий зміст.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Ягода
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.