Павло Мовчан – Єдине

Єдиний простір, що на все життя,
Єдиний світ, який ти іменуєш;
Збігається в єдине почуття
Любов і зненавидь, що у тобі нуртують.
Кров глибшає, хоч гостроребрий світ
Впивається в ростучу оболонку,
Збіга сльоза, затягуючи слід,
Немов мороз димучу ополонку.
Поглиблюється пам’яті кристал,
Заламлюючи пройдене минуле,
Єдине слово тихне на вустах,
Немов бджола, що поверта у вулик.
Аби рости – свій контур розімкни,
Кути наріжні тілом обволікши;
Спорідненість шукай, не множини;
Переходи у форми завше інші.
Бо ти єдиний, і єдиний чин,
І суть одна відвічних перевтілень:
В лункому колі викруглих хвилин
Оце одне, що нам незрозуміле.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Єдине