Павло Мовчан – Єднає нас вода

Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги
Ніздрюваті,
Від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять.
Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато,
Для дзеркальних дерев рук не стане, аби обійнять).
Як же бути мені, якщо в світлі прозори
Входить промінь, а я в промінь входжу стеблом?
Певна річ, розчиняємось ми для майбутніх повторень,
Аби, снігом заснувши, збудитись в ярку джерелом.
Скільки неба далекого! Пара укутує губи,
Видихається даль, вимовляється мерхлий листок,
І вода вироста кучеряво, зіп’явшись на зруба,
Розметавши довкола співучий пісок.
І доповнює ліс твою мову собою,
І вивершує зір висотою настійних дерев.
Не байдужістю, ні, а єднає жадання любов’ю
Із твоїми вустами вуста щиромовних джерел.
Очі в очі – і нуриться зір у безодню,
І від подиху хвилиться вглиб віддзеркалена мить,
І корінням тоненьким вода у тобі проростає сьогодні,
Аби замкнуту кров з вічним плином своїм сполучить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір природа у кіноповісті зачарована десна.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Єднає нас вода
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.