Павло Мовчан – З циклу “Натура”


1. Голос лісу

Затамувавши подих, увійшов,
Стіну розсунув, тишу розпечатав –
І лопнуло повітря, наче шовк,
Нараз відкривши темряву горбату.
Сочився дим крізь тріщину в стіні,
Тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався,
І, складений множинно в однині,
Ліс завмирав і озиравсь у страсі…
– Чом дух урвавсь, чому холоне кров,
Тремтиш чому, мов чуєшся злочинцем,
Лунає вирок, чути ката крок,
Життя твоє висить на волосинці.
До простору, о простору коли б! –
Розсунуть стрій і сутінь розпанахать,
Щоб тільки не занурюватись в глиб
Себе самого, де згориш від страху.

2. Голос будяка

Дух зведеш, і розступиться ліс
На всю гень осягання,
Біла лінія поле навпіл перетне,
І за обрій спаде перша хвиля смеркання,
Щоб відкрити на мить дальнє небо ясне.
Подих простір хита, де стовпець ледве мгліє:
Хтось іде, чи спинивсь, чи на тебе чека?
І сплітається погляд з повітряних ліній,
Щоб наблизить до губ вкляклу тінь… хижака…
Хтось іде навпрошки, площину оживляє
Чорний колір присутності, вхряслий стовпець;
Відстань п’ється, як спирт,
Розповзається пляма,
З усіх боків оточує дощ-сіянець.
І, забувши про ліс, приворожений тінню,
Йдеш назустріч землі, щоб полегшу знайти.
Глянеш – просто будяк, подивуєш терпінню
Вперто зиму стоять і не знать самоти.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему тарас бульба народний герой.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З циклу “Натура”