Павло Мовчан – З далеких літ дитячих

Жовтільниця цвіте попід старим парканом,
За ним – замшілий дім. Він має повно літ.
Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна,
Вона перебира губами бузу цвіт.
В приземистій вербі є потайне дуплиння,
У ньому білий лист, змережений слізьми,
Бо замість слів цвітуть три плями світло-сині,
Розмилося чорнило, аби любов розмить…
Не вичитать мені, не вимислити й слова,
Так розповзлося все і схоже на п’ятак.
І важко розгадать ту пляму загадкову,
Те дивне знамено, гірко-таємний знак.
І в розпачу – в бур’ян високий, прегустющий,
Де під листком щавлю кропив’яний амур
Горохові стручки так падковито лущив,
Що до зальотних справ геть байдуже йому.
Пучечок кропиви у сайдаку зів’янув,
І лук без тятиви лежить, немов патик…
– О, як я вас кохав, моя маленька панно, –
Не виповім того, бо зжалений язик…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Життєпис івана карпенка-карого.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З далеких літ дитячих
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.