Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд… “

З глибин небесних долинає гуд,
Занурюючись крапкою в тривогу,
І дотліває хмари білий трут,
І тінню пада попіл на дорогу.
Стоять сумирні срібні дерева,
Приховуючи спокій нерухомий,
Ледь-ледь багнітки вітер колива,
Мов струшує з гілок зимову втому.
Вершки чорніють в надвечірній час,
Відтінені блакиттю покрай неба,
І сніг, немов нерукотворний Спас,
Лежить в ярку, засвічений від себе ж.
І подих твій, і погляд твій – ось тут,
Щоб стати і відбитком, і глаголом,
Аби крапчастий літаковий гуд
Не вислухать – висловлювати болем.
Твоя присутність – свідчення й хвала,
Піднесення і світу осягання;
Долоні чують лінію тепла,
Що пролягла окремо від смеркання.
І чує серце лінію життя,
Що твориться уривчасто, крапчасто…
І краплі криці стрілами летять,
Аби, вознісшись, в глинищах захрясти.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд… “