Павло Мовчан – З косою по траву

Росте трава, не знаючи чому,
Втішаючись єдино своїм зростом,
Пронозить камінь, виповза на мур,
Корінням маца перетлілі кості.
Росте трава, не знаючи куди,
На косогір видряпуючись вперто,
І визирає клоччя бороди
Із щілин жител, замкнутих стоперсто.
Трава росте під стопами у нас,
Підступно-тихо викрадає простір
І, непомітно взеленивши час,
Підносить вгору свої пера гострі…
Я косу взяв, узяв стару ряднину,
Вкосив трави і притоптав щетину,
Плече змінив, вагу трави відчувши,
Розворушивши спогади пастуші…
Як це було недавно чи давно:
Оточені високим бур’яном,
Ми повзали, змикаючи щілини,
Щоб жити попід листям мурашино…
Цідився запах з утлої ряднини –
Я ніс траву накошену додому…
Людокомахи ми тоді були,
Час не діливсь на куряву хвилин,
Був тільки день суцільний, сонцеповний –
По жилах сік бродив зеленокровний.
Тягар мені довжив до хати шлях,
Намулявши попруги на плечах,
Я ніс траву…
Мене трава несла,
І помахом зеленого крила
Я переносивсь з обрію на обрій.
Трава рівняла простір многогорбий,
Щоб змить минуле хвилями тепла.
Відкинувши від тіла зайві руки,
Ширяв над степом вільно, без спонуки,
Не чуючи в собі жала стебла.
Я жив травою в трав’яній колисці,
І зазирали хмари трав’янисті
В росини віч, у пам’ять джерела.
Я силувавсь що-небудь пригадати…
Коса… Рядно і жили перетяті…
Зшиває губи трав’яна стріла.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З косою по траву