Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно… “

З поля днів, уві сні, що наснився давно,
У халявах приносила мати зерно,
І, роззувшись, струсивши його на рядно,
По зернинці, мов дні, рахувала:
– до Петрівки б дожити… – Й дивилась в вікно,
Ніби Бога свого виглядала…
Літописцю, снописцю, розгаднику днів,
Мені гірко жилось у минулому сні:
Цілу ніч до світанку я жорна крутив,
Цілу ніч круглий камінь угору котив,
Підвереджувавсь я та надсаджував силу
З мірчуком непомірним мірошник святий
Вигрібав мій помол – ківш солоного пилу…
Безпросвітне життя уві сні, уві сні:
Бликунець у кутку цілу ніч ледве блимав,
І металася тінь всеньку ніч на стіні,
Гуркотіли трибки, і шляхи кам’яні
Підіймалися круто, і рушилась глина…
До світанку змолоть я мав збіжжя своє,
А мірошник з порога прикваплював мовчки –
Ледве брашна текли, лився піт ручаєм,
І на спині розлазилась пріла сорочка…
Що не оберт, то важчим ставав маховик,
І горіли долоні, вповільнювавсь камінь…
-На роботу пора! – розбудив мене крик;
Я ж руками махав, ніби корбу крутив –
В соннім тілі свідомість ще спала,
А розпечений камінь котивсь з висоти,
І з-під нього ж – зола струмувала.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно… “