Павло Мовчан – З висоти дерева

(З циклу “Гоголівські читання”)

Торішні трави впали на поліж,
Та вже зелений натяк на появу
Тепла – скорузлість протина, як ніж,
І обіцяє спалахи буйнаві.
Ось джерельцем проклюнувся любець,
І, задихаючись, хапає сонце брунька,
Переповзає грядку корінець,
І павутинка лопається лунко…
Здригаєшся, бо відстань в тілі є,
Що обумовлює і відхили, й вагання,
І прозелень ростучим гострієм
Її заповнює, щоб припинить хитання.
Можливо, що до меж належних не доріс
І форму ще не всю був виповнив собою,
І місце залишив для горя та для сліз
Або ж заливсь на весь квітневою водою.
А може, ще й життя в минулім не добрав –
Ввібгали силоміць у тіло це просторе.
Та шкіра вже тріщить, поношена й стара,
Коли ввіходить дим солоний у зазори.
Стара трава тріщить, під п’ятами вогонь,
І раптом пригадав про люльку кореневу,
І з дуба заволав: – Товариші, агов!
Беріть у праву руч, гребіть назустріч дневі!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір краса і багатство народних пісень.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З висоти дерева