Павло Мовчан – За мотивами казки

В продухвині вікна, ув ополонці зору
Синіє глибина фарбованого моря,
І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть,
Дрібненької луски у мене жмені повні:
Долоні розтулив – всеможна щезла щука,
Нічого не зловив, хоч срібла повні руки…
Стоїть холодна піч, облуплена до глини,
Та в ополонках віч виблискують рибини…
Втішаючи мене – дурненького Омелька –
В долонях кит сяйне,
А не сніття дрібненьке…
Раденький, бо дурний, що щастя превелике
Добуду з глибини відерцем, зшитим з лика…
Не випущу, о ні! його я вже ніколи,
Нехай воно мені схотінки всі уволить…
На пучках перебрав те, що мені потрібно:
– Літа! – я їх вже мав… – достаток!
– в жменях срібло…
– Любов! – я мук зазнав… – Життя!
– зника безслідно…
Надії на плаву, як чайок пелюстини…
Радію, що живу, задивлений в глибини…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – За мотивами казки