Павло Мовчан – “Загнуздані… “

Загнуздані
Крижасті ясени
Дрижать і рвуть гнуздечки вітру.
День вкопаний.
По щиколотки в землю.
Верба, мов день,
Обчухрана, ребриста,
Прорвалась
З-під землі.
І вороння,
Мов залишки землі,
На сухожиллі віт
Підстрибує.
День вкопаний.
І наче вершники міфічні,
Стрибає вороння
І б’є під боки
Обчухрану вербу крильми.
Відкинувши кору
На верболіз хилкий,
Верба буравить небо.
І синя тирса
Пада на траву…
І дід Улас
Стинає верболіз.
І закипа духмяність
Краплинами на зрізах.
І закипа сльоза
На синьому ножі.
А дід Улас
Бере бентежні стебла,
Сідає під вербою…
І мудрий козуб
Колесує з рук.
Верба, мов день,
Німотливо
Ввіткнулась у траву…
В зелений козуб
Протікає тінь;
І дід Улас,
Немов вечірній дзвін,
Так тихо-шепітно просіявся крізь козуб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Загнуздані… “