Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові… “

Завершуйте радість у чистому слові любові
Й дозрілому трунку,
Не обертайте на камінь ні слова, ні думку:
Жити ж бо нам нароковано спільно
Далеко-предальньо.
Зими снігами зведуться і весни клечальні;
Свіжа вода, що зросте понад вінця високі,
Змиє чоло й припорошені щоки.
Шлях нам широкий,
Колеса рипучі…
Перепочинем,
Як зійдемо з кручі.
Мідні цеберки взолотять долоні,
Річку столочать розпалені коні.
Вільглі кульбаки прочахнуть на вітрі.
Широко нам у широкому світі-і!..
Глибше зануримось спрагою в трунки,
Вільному втіха – в співучім відлунку.
Голови – сонцем просвітлені –
Пахнуть джерельно, полинно;
Степ нам насниться і лови пташині.
В кожного сокіл сидить на плечі гострозорий,
Тихне ковил, вистеляється обрій –
Ось вам і учта для всенького роду…
– Треба вставать, бо вже сонце на сході.
Важко байдак зрушить з причалу.
Простір безмежний перейдем помалу.
Далі чим швидше, крутіше кипітиме річка –
Місто на вістрі летітиме в очі навстрічно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Рушник на стіні твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.