Павло Мовчан – Земні дарунки

В безтурботному дозвіллі
День проходить… і життя…
Райські яблука дозрілі
Рвеш без страху-каяття.
Знехотя губами ловиш
Ягід китицю вабку
І напоєм яблуковим
(що в тоненькому струмку)
Спрагу втолюєш палку.
Хто там копієм скородить
Перелоговий шпильок,
Урожайно йому вродить
Карлючиння та пісок.
Він, дивак, того не знає,
Що вже простору немає:
Все з усього випливає,
Час спростовано давно.
Є дозвілля і вино…
Світ – немов діжа порожня,
А розчина в ньому – ти,
І з тобою все тотожне:
Порошина кожна – ти;
Сонце, зорі і світи –
Ти!
Все постало з твого лона,
Тим-то щедро користай
Медом, сонцем, виногроном;
Повзай поповзом, літай,
Деревом рости розлого,
Падай каменем згори,
Глянь, по всіх-усіх дорогах –
Світ несе тобі дари:
Вовчі ягоди, крушину,
Синій камінь, блекоту,
Печерицю світло-синю,
Невимовну гіркоту.
Рівне, гостре, кругле, гнуте,
Всі відтінки, кольори,
Повні пригорщі цикути –
Не замислюйся, бери!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Земні дарунки