Павло Мовчан – Житло

Навчились думать – ну про що? –
Утупившись у шибку.
Сотає вітер білий шовк,
Морозяную нитку.
А в кожнім дереві – дупло
Очима тліє дрібно;
Та раптом дятлове крило
Розпорошилось срібно…
А наше житло – то є ми –
Воно луна, то нишкне,
Похрускує собі кістьми,
До протягів навикле.
В суглобах житла – тіла ритм,
У м’язах – наша втома,
Та наші смутки – за дверми –
Не викриєм нікому.
Зліта, гніздиться по кутках
Червонопера свічка,
Посидить хвилю у руках
І відліта за січнем.
І ми слухняно водим гру
(хоч нам вона й немила),
Збираєм пір’ячко до рук,
Що свічка розгубила…
І що не крок, то менша дім
І більшає докука.
Гукаю: – Серденько, ходім,
Розв’яжем собі руки,
Розпустим пір’я – хай летить
На всі чотири боки;
І візьмем довгу білу нить,
Щоб змірять шлях на кроки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



План характеристики григорія многогрішного.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Житло
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.