Павло Мовчан – Життєвий проміжок

Все повернути втрачене зумію,
У повноті життєвій проживу…
Отак гадав… плекав таку надію…
Напружував життя, як тятиву.

І жили всі розслабли від напруги,
Розм’якли від мовчання всі слова,
І день ждання спалив язик на вугіль,
І голос лопнув, ніби тятива…

Став зайвим поклик, непотрібні – звуки…
Вже неспроможен й тіні перейнять…
Ти вилущилась, розчахнувши руки, –
Дві волосинки з кіс твоїх горять.

Не втримаю й найменшої сніжини…
Тож як я міг привласнити когось,
Якщо я сам –

суцільна порожнина,
Де навіть ім’я власне розповзлось…

Та й хто присутній був в мені донині,
Якщо в душі – ні дна, ні глибини.
Яскраво спалахнули волосини,
І, мов від струму, луснули вони.

Ніби сліпець, я натикавсь на речі,
На гострі лікті, губи голосні,
І відчував всі межі порожнечі,
Що озивались болісно в мені.

І голоси навколишнього світу
Будили муку й приспану луну…
Поміж руками крутонувся вітер
І груди розімкнув, ніби стіну.

І відступались люди та дерева,
Кололась під ногами щира твердь…
Та не роздався проміжок життєвий,
З якого протяг мене вимів геть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Берег дитинства твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Життєвий проміжок
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.