Павло Мовчан – Знесилені хрести

Всім прихисток давав у зубожілім тілі,
Та поділить тепла тілесного не міг…
І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим…
Слухняно собі жив – не вибирав доріг.

В зусиллях сновидінь напружувалось тіло,
І образи нічні випалював вогонь,
І простирадло біле сполохано тремтіло
І вранці вилітало з розплющених долонь.
Все зменшувавсь життям до безнадії долі,
Від швидкостей кипучих втрачав свою вагу,
Обшарпав тіло так, що душу видно голу,
В очах лише зберіг для співчуття снагу…
І, виживши себе нужденного

дочасно,
Спонукано ішов на висохлі хрести…
Терпляче існував лише в душі погаслій,
Надію зберігав, але вже без мети…
Безправно звікував, безхлібно, безземельно,
І голодом сплатив подушне й пожитне…
І щедро натрусив вапна небесний мельник
На голову йому – це борошно сумне…
І не радів життю, не дивувався смерті,
Але й не жив давно, а все терпів, терпів…
Терпінням клейкуватим наповнившись ущертно,
І затерпілий погляд поволі отупів.
Затерплих на горбах старих хрестів не бачив,
І сам із себе він продовжував іти
Туди, де і земля була така терпляча
Й, знесилившись, стоять чекаючі хрести…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Трагедія закоханого серця у збірці зів'яле листя.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Знесилені хрести
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.