Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану

Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста,
І пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, –
Натекло холодів, аж повітря прокисло,
Лиш під віями в тебе осіла блакить.
Хоч повіки примкнеш, але зір не спроможен
Відтворити в тобі той малюнок лункий,
Де у золоті трав воїн коней триножить,
І грифон золотий золотіє віки…
Кинь у степ гребінець – ліс зведеться миттєво,
В кожнім стовбурі обрій густиме, мов дзвін,
Та немає безмежжя і волі коневі –
Дерева оточили його з трьох сторін.
Відступати назад, озиратись навколо –
Раптом тріщину в часі минулім уздриш
І розтиснеш її – золоті, захололі
Мерехтять коньовершники, й ти мерехтиш…
Чи в смертельнім металі відлиті навіки,
Чи не зможем ніколи свій голос явить,
Мерехтить ув очах, лиш розплющу повіки,
В роті твердне повітря і звук горенить…
І той степ, що в тобі, не розгорне ніколи
Ні безмежжя свого, ані певних ознак –
Лише розпач і гнів пам’ятає мій голос
Та меча руків’я пам’ятає кулак…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану