Павло Мовчан – Звертання до реп’яха

Відволого, сизо, біло
Підступавсь похмурий ліс,
І стирчали в полі стріли,
Ніби смерть гуляла скрізь…
Та на цій сталевій ниві
Уцілілі реп’яхи
Підіймалися щасливо
Бадилиняччям сухим.
Але вище них звелася
Гордоросла бугила –
У якому вона часі
Коронована була?
Обминули коси, стріли,
Посуш, пошесть вогняна…
Й ми з тобою уціліли –
В горлі зірвана струна…
Уціліли ми з тобою,
Як трава при деревах…
Задля чого стільки болю?
Чорна тінь і білий прах?
Дні високі, дні жорстокі,
І – ламкі з тобою – ми
Зупинились – ані кроку –
Посередині зими…
Зупинились, уціліли,
Заворожені, – в житті…
Кружеляє в полі білім
Довкіл нас відвільгла тінь…
Задля чого мертві чати,
Задля чого днів запас?
Бугило, реп’яше-брате!
Тут є час, немає ж нас…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір книга мий друг.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Звертання до реп’яха
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.