Павло Мовчан – Звертання до снігу

Ой, чистоти не вберегти,
Що мені очі ріже…
Крізь подих снуйся і лети,
Крізь вушко голки, сніже…

І білизна твоя ясна
Відтінює скорботу;
Бринить, бринить суха струна –
Чорнобиль чорноротий.

Віджив, засох і тільки звук
Кружляє, мов насіння,
І проситься стебло до рук
Сопілкою, жалінням.

І я благаю, сніже мій,
Осівши, зберігайся,
На сито й душу пересій,
Білій, не запікайся.

І, відтінивши чорноту, –
Ні, не душі, а плоті,
Полиш мені не гіркоту,
А солодинку в роті.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Звертання до снігу