Павло Тичина – Ах не смійтеся ви наді мною
Ах не смійтеся ви наді мною, –
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.
Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?
Не чіпайте – просю вас – моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!
Хіба можете ви зрозуміти,
Як її я кохаю, люблю?
Та коли б не вона, то для чого б і жити!
Але що… що вам про це говорити…
Чи ви любите матір свою?
28 жовтня 1911
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Наді мною повис туман Над містом повис туман. Все так раптом посивіло. Ліхтарі машин в обман Мене завести так хотіли. Та вже не так страшно як було раніше. Вже не лякаюсь так тумана я. Пройде час і всеодно стане світліше. І розсіється печаль моя. Не один туман я бачив. Не один раз я сумував. Всіх кого любив пробачив. Й […]...
- Юлія Кириленко – Зглянься світе наді мною! Зачекай, не спіши, більш не треба Душу ніжну словами кропити, Подивись, сонцесяйний мій Фебе, Глянь на мене, блаватовий світе! Хоч тобі далебі не до мене, Ти вгорі загаптований цвітом, Я ж сплітаю тут руки студені, Проростаю в душі неофітом. А десь там, серед вулиць-мережок, В’ються долі нитки мов шовкові, Мойри плутають їх обережно Візерунками на […]...
- Соломія Володимирівна – Знов хмари смутку наді мною Знов хмари смутку наді мною Падуть на груди крапельками сліз.. Душа вмивається солоною росою, А серце тане, мов гарячий віск… Я так молилась, щоб з тобою Нас понад зорі вітер ніс, Щоб ніжний паросток любові В твоєму серденьку проріс. Та чи молилась не так ревно, Чи надто вірила в дива? Невже усе було даремно? Невже […]...
- “Я володію світом, а світ не має наді мною влади”. Образ Гобсека (Оноре Бальзак. “Гобсек”) Чи багато потрібно людині, щоб бути щасливою? Щоб самоствердитися в житті? Щоб почувати себе хазяїном життя? Чому в житгі надати перевагу: почуттям чи грошам, співчуттю чи розрахунку, владі над собою чи владі над іншими? На ці чи інші питання спробував відповісти Оноре Бальзак у своїй повісті “Гобсек”. У центрі твору – лихвар Гобсек, що належить […]...
- Павло Тичина – Не знаю і сам я, за що так люблю Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? За що так кохаю? І що у їй є? – Нещасний народ, його гірке життє: Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать! За що ж так любити, за що так кохать? Не знаю, не знаю! – але я люблю, І сили свої всі […]...
- Павло Тичина – душа моя – послухай! Душа моя – послухай! – Як яблуня в цвіту. Моє життя, – кохана, – Мов срібнотканий сон. Життя моє – молитва Всевладниці Красі, Горіння – розцвітання В огні квіток-думок. Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум. Ах, серце ж те все в пісню Чудову переллє! Як ніч розкриє книгу – Я радо йду в […]...
- Тема України і революції в поезіях П. Тичини Події 1917 року сколихнули всі верстви суспільства. Невизначена, тривожна ситуація сповнювала серце Павла Тичини, хвилювала душу молодого поета, збуджувала порив до творчості. Павло Тичина щиро вірив у національне й соціальне визволення рідної України. Тому у важкі часи народження української державності і незалежності був з трудящим людом, жив його надіями і сподіваннями. Віра в перемогу, щира […]...
- Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
- Весна (пам’яті сестри Наталки) – Тичина Павло Чом мертві по плачуть, не стогнуть – Може б, скаргу почув я від тебе хоч раз! Під білим сіюм твоя могила І в ній ти з осені лежиш. Устану – думала – води внесу, Піду на буряки – по нолю – І заспіваю, братики, Й наплачуся уволю… Брунчать бруньки над водою, водою, Йде весна зеленою […]...
- Павло Тичина – І являвсь мені Господь І являвсь мені Господь В громі, бурі і росі, У веселках, зореницях І в симфонії комах. І являвсь мені Господь В танці, сміху і сльозах. У душевних змінах – ранах І в безумстві наших дум. Говорив я: знаю я, Що ти тихий як роса, Многодумний як веселка, І, як буря, молодий. Говорив я: знаю я, […]...
- Україно моя, моя люба Вкраїно – Тичина Павло Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? – Чи про те розкажу, як тебе я люблю, А чи піснею горе твоє я присплю, Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, – Чим тебе заспокою я – бідна людина,- Скажи, моя люба Вкраїно, Вкраїно моя!...
- Павло Тичина – Гаптує дівчина й ридає Гаптує дівчина й ридає – Чи то ж шиття! Червоним, чорним вишиває Мені життя. Танцюють звуки на дзвіниці, І плаче дзвін. Я йду. Мій шлях то із костриці, То із жоржин. Тумани линуть вгору, вгору, А хмари – вниз. Чому я не люблю простору, Як я без сліз? Я ввечері цілую рожу І кличу сум. […]...
- Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- Марта Тарнавська – Будь зо мною Люблю тебе я давно, ти – світу вікно, Ти – радість і жаль, ти – сміх і печаль. Ходім у край наших мрій, коханий мій, До зір аж ходім, там вічний наш дім. Любов – життя наснага і джерело, В любові зустрічаймо добро і зло. Яке ж бо радісне наших серць злиття: Будь зо мною […]...
- Павло Тичина – Загупало в двері прикладом Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
- Хто ж це так із тебе насміяться смів? – Тичина Павло Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Виростали діти в хаті, як в гаю, Без ясного сонця в рідному краю. Накипіла злоба, сповнились серця – Гей, курки спустили в матір і отця! Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Засівали поле […]...
- Павло Тичина – десь надходила весна Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… Наливалися жита. – Я сказав їй: золота! Гнівно брівоньки зламалися. Одвернулася. Пішла. Тільки довго оглядалася – Мов би кликала: іди! Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти! Стала. Глянула. […]...
- Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
- Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
- Павло Тичина – На майдані коло церкви На майдані коло церкви Революція іде. – Хай чабан! – усі гукнули,- За отамана буде. Прощавайте, ждіте волі,- Гей, на коні, всі у путь! Закипіло, зашуміло – Тільки прапори цвітуть… На майдані коло церкви Посмутились матері: Та світи ж ти їм дорогу, Ясен місяць угорі! На майдані пил спадає, Замовкає річ… Вечір. Ніч. 1919...
- Дмитро Павличко – “Я згадую тебе, хоч ти – переді мною… “ Я згадую тебе, хоч ти – переді мною. Я збуджую в собі неткнутий сивиною Дівочий образ твій – вставай, моя душе, І світло засвіти, і вийди з павутиння Такою, як була, а ти ж була богиня, Володарка моя в прозорім негліже. І справді ти встаєш із пам’яті моєї, Я сліпну, як бджола в глибинах орхідеї, […]...
- Павло Тичина – Ой не крийся, природо Ой не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чогось так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти – як буря із […]...
- Павло Тичина – Там тополі у полі Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс). З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечінь… Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання-ридання бандур… Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня). І […]...
- Коли в твої очі дивлюся – Тичина Павло Коли в твої очі дивлюся – Здається мені: Мов бачу я небо прозоре. Мов бачу брильянтових зір ціле море, Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!.. Ах, очі, ті очі!.. Кохана, Чом серце твоє не таке? Чому, як говориш – на думку спадає Те поле у жовтні. Туман поглядає. Суха бадилина хитається.. Спить груддя важке. 1911...
- Павло Тичина – до кого говорить? До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну. Я задихаюся, я гину. Я покажу тобі такії речі В однокласовій ворожнечі. Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б знали, що […]...
- Павло Тичина – Квітчастий луг і дощик золотий Квітчастий луг і дощик золотий. А в далині, мов акварелі, – Примружились гаї, замислились оселі… Ах, серце, пий! Повітря – мов прив’ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок Такий чудовий та сумний. Стою я сам посеред нив чужих, Немов покинута офіра. І слухає мій сум природа. Люба. Щира. Крізь плач, крізь сміх. Вона сама – […]...
- Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
- Павло Тичина – І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! … Стоїть сторозтерзаний Київ, І двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! – Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,- Не може ж так буть! Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під […]...
- Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім гримить – Дуб […]...
- За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
- Павло Тичина – Плач Ярославни ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, плаче голосок: – Ой князю, князьочку, чи ти за Дунаєм? чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, тільки сніг та сніжок, та за полем та за лісом голос-голосок; Батька війна! Матері […]...
- Оксана Боровець – Жінка печальна ходить за мною часто Жінка печальна ходить за мною часто. Коли я оплачую світло чи воду в крані, Вона наближається майже впритул до каси, Каже приречено черзі: “Чи є тут крайній?” Жінки цієї чорні вологі очі, Русе волосся, витончені зап’ястя. Зайде в “Ашан” сьогодні і скаже: “Хочу Жити без знижок… ” І додає: “… на щастя”. Завтра на пошті […]...
- Павло Тичина – Осінь ОСІНЬ На культурах устього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого камазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить. А […]...
- Павло Тичина – Три сини Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
- Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
- Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
- Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
- Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- Павло Тичина – Дух народів горить Дух народів горить, дух народів – “мов жрець”. Тільки в нас як було: ті ж раби, ті ж підгінчі… О прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі! Спалахніте, вогні Леонардо да Вінчі! Наша кров на полях, на полях на чужих. Наша кров, мов душа самогубця голосить. Заспокойте ж її, заспокойте скоріш. Чи ви й досі не вчули, […]...
- Ронделі – Тичина Павло І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду з […]...
Сочинение описание антуан де сент-экзюпери.