Павло Тичина – Дума про трьох вітрів

ДУМА ПРО ТРЬОХ ВІТРІВ

На ранній весні-провесні,

Гей, на світанню гук.

Ой за горами, за високими,

Там за морями та за глибокими,

Ще Й за шляхами несходимими –

Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,

Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,

До них словами промовляло:

“Брати мої!

Вітри мої!

Брати мої любі, милі,

Вольні, прудкокрилі!

А станьте ви на рівні ноги:

На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги –

Летіть-співайте,

Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,

Людям

повідайте.

А уже ж я та не по-зимньому грію:

Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, –

Як я поломенію”.

Теє Вітри зачували,

На рівні ноги ставали,

На різні сторони свої дужі крула розправляли.

На ранній весні-провесні,

Гей, на світанню гук.

Що перший Вітер молодий –

Лукавий Сніговій –

Та так собі подумав, так помислив:

“А чи не краще б було,

Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?

Бо цю землю тільки пригрій –

То вже й клопіт імій”.

Тож перший Вітер – Сніговій-Морозище –

Летить, гуде, свище,

Снігом

хати обкидає,

З людей насміхає:

“Це вас, – каже, – Сонечко веснянеє вітає”.

Тоді теє люди зачували,

Одне д’одного словами промовляли:

“Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,

Коли до нас говорять по-чужому”.

На ранній весні-провесні,

Гей, на світанню гук.

Що другий Вітер молодий –

Безжурний Буровій –

Та так собі подумав, так помислив:

“Хай собі Сонечко як завгодно сходить –

Чи по-зимньому,

Чи по-весняному,

Аби мені було можна пити-гуляти,

Свою душеньку потішати”.

Тож другий Вітер налітає,

Людям хати перекидає,

Гірко так насміхає:

“Це вас, – каже, – люде, весна та воля вітає”.

Тоді теє люде зачували,

Одне д’одного словами промовляли:

“Як отака весна, як отака воля –

Проклята ж наша доля!”

На ранній весні-провесні,

Гей, на світанню гук.

Що третій Вітер молодий –

Ласкавий Легіт-Теплокрил –

Та так собі подумав, так помислив:

“А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло,

Ато б земля була навік схолонула, заснула”.

Тож третій вітер летить, співає,

До всіх із ласкою та по-рідному промовляє,

Жодного села, хатинки не минає,

Удрану шибку ще й пучками поторохкає-пограє:

“А вставайте, – каже, – люде. Сонце вам усміхається,

Вашого плуга земля дожидається”.

Отоді теє всі люди зачували,

Із хат з піснями вихождали,

З великої радості святую землю цілували –

Господа Милосердного прославляли!

На ранній весні-провесні,

Гей, на світанню гук.

1917


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(2 votes, average: 3,00 out of 5)



Якби знав я чари що спиняють хмари.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Дума про трьох вітрів
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.