Павло Тичина – Енгармонійне

ЕНГАРМОНІЙНЕ
ТУМАН
Над болотом пряде молоком…
Чорний ворон замисливсь.
Сизий ворон задумавсь.
Очі виклював. Бог зна кому.
А від сходу мечами йде гнів!..
Чорний ворон враз кинувсь.
Сизий ворон схопився.
Очі виклював. Бог зна кому.
ЕНГАРМОНІЙНЕ
СОНЦЕ
Десь клюють та й райські птиці
Вино-зелено.
Розпрозорились озера!..
Тінь. Давно.
Косарі кують до сходу.
Полум’я квіток!
Перса дівчини спросоння:
Син… синок…
ЕНГАРМОНІЙНЕ
ВІТЕР
Птах – ріка – зелена вика –
Ритми соняшника.
День біжить, дзвенить-сміється,
Перегулюється!
Над житами – йде з медами –
Хилить келехами.
День біжить, дзвенить-сміється,
Перегулюється!
ЕНГАРМОНІЙНЕ
ДОЩ
А на воді в чиїсь руці
Гадюки пнуться… Сон. До дна.
Вийнув, дихнув, сипнув пшона –
І заскакали горобці!..
– Тікай! – шепнуло в береги.
– Лягай… – хитнуло смолки.
Спустила хмарка на луги
Мережані подолки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Воля жо життя скороченл.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Енгармонійне
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.