Павло Тичина – Не дивися так привітно
Не дивися так привітно
Яблуневоцвітно
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.
Не милуй мене шовково,
Ясно-соколово.
На схід сонця квітнуть рожі:
Будуть дні погожі.
На схід сонця грають грози –
Будуть знову сльози!
Встала мати, встали й татко:
Де ластовенятко?
А я тут, в саду, на лавці,
Де квітки-ласкавці…
Що скажу їм? – все помітно:
Яблуневоцвітно.
1918
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Тичина – Пісня трактористки ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р. Дим-димок од машин, мов дівочі літа… Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Літом я робила в полі, а як всніжило тіль-тіль, я товаришок питала, поступала ув артіль. Ой артіль моя “Трояндо”, маркізет, мадеполам! Вишивала я узори з тривогою пополам. З тривогою – ой же […]...
- Павло Глазовий – В кого батько розумніший Сперечаються хлоп’ята, жваві дошкільнята. – А наш татко розумніший за вашого татка! – Чого ж це він розумніший? – Того, що наш татко Грошей вашому позичив отако багато. – Не хвалися, бо розуму в нашого хватає. Він як гроші позичає, то не повертає....
- Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
- Павло Тичина – Мадонно моя МАДОННО МОЯ І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та […]...
- Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- “Блакить мою душу обвіяла” скорочено – Тичина Павло Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, […]...
- За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
- Де тополя росте – Тичина Павло До тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині Й потопа виднокруг… Гей, простори які. Любо-мило землі: Де не глянь – колоски Та всі в злоті-сріблі. Де не глянь – колоски Проти […]...
- Я утверждаюсь – Тичина Павло Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
- Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
- Я кличу тебе – Тичина Павло Той сад, і ніч, і зорі – Де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, Зі мною ти рада йшла. А в серці – мов крик… А серце розривалось, Бідне, прощалось З тобою навік. Ти їдеш в далекий край… Прощай, люба, Прощай! Ой строгий життя закон: Востаннє глянь з вікон,- Я кличу тебе весь час, Життя […]...
- Хто ж це так із тебе насміяться смів? – Тичина Павло Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Виростали діти в хаті, як в гаю, Без ясного сонця в рідному краю. Накипіла злоба, сповнились серця – Гей, курки спустили в матір і отця! Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Засівали поле […]...
- Павло Тичина – Ой не крийся, природо Ой не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чогось так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти – як буря із […]...
- Павло Тичина – У собор У СОБОР I По один бік верби. По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! … Сповіває аналої Синє брязкання кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть все люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, […]...
- Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
- Павло Тичина – Читаю душі ваші, наче книги, я Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту – ридаю, як роса… Ах, на землі одна, одна релігія – Страждань краса. Ви ніжно-стомлені,- троянди зломлені: Ой, не цвісти вам знову, не цвісти. Кричать ножі, серцями в серце встромлені: Зглянись хоч Ти! Ріка біжить, хлюпоче, грається. На ній линяють весни, мов убір… Ви плачете. Вам […]...
- Павло Тичина – Осінь така мила Осінь така мила, Осінь Славна. Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, Кашка у жменці, Скибка у пазусі, Грушки у фартушку. Осінь така мила, Осінь Славна. Прийде, поставить: Мамо, спите? Підведуться мати: – Це ти, моя доню? – Я ішла все лісом, Дуб мене за хустку, Він хотів догнати, Борщик однять! Осінь така мила, Осінь […]...
- Павло Тичина – Ой, що в Софійському Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
- Павло Тичина – Терор ТЕРОР Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! – на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати! Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть? – не прокидайся, мати… Жорстокий естетизме! – й коли ти перестанеш любувати з […]...
- Катерина Бабкіна – дивися – стелеться перший лід Дивися – стелеться перший лід На наших з тобою вулицях зранку, І кров на смак ніби дикий глід, А на губі залишився слід Від поцілунку, маленька ранка; Дивись, як обтріпуються краї Кишень від рук в шкіряних рукавичках, Як забуваються всі твої Легковажні вчинки, шкідливі звички; Як тісно сплять на гілках птахи, Як сивим береться в […]...
- Золотий гомін скорочено – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил, Пішли по місту. Предки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють […]...
- Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
- Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
- Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім гримить – Дуб […]...
- Павло Тичина – Скорбна мати І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно! … людське серце До краю обідніло. ІІ […]...
- Степан Руданський – Що кого болить Плачуть діти коло тіла! “Мати ж наша, мати! А хто ж тепер нас без тебе Буде годувати? Хто нас буде голубити, Доглядати вдома?” Мужик стоїть, підіперся, Хлипає, сірома!.. “З ким же татко будуть спати?..” Він аж похилився: “Але ж, але ж, мої дітки!..” – І слізьми залився…...
- Павло Тичина – Загупало в двері прикладом Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
- Павло Тичина – Листи до поета (триптих) Павло Тичина Листи до поета. Триптих І. Елади карта. Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, – заходьте коли-небудь! Я привітаю наче друга. Ах я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала. Мені все сниться: сонце, співи, і Ви, і день весняний. – І от я з Вами вже знайома, […]...
- Павло Тичина – Самосуд Там, де вигін одгорождений од церкви штахетом, зібрався народ. Ларивон-штундист убив свою меншу дочку. Що це робиться? До чо’ це приведе? Всі хвилювались (жінки трохи далі), усі хвилювались; брали у доказ минулії роки – і спокій, і сталість, брали закон тут і совість і владу. – Гаду не жити! – всі хвилювались. – Це треба […]...
- Павло Тичина – Цвіт в моєму серці Цвіт в моєму серці. Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже, Срібляний первоцвіт. Ах, ізнов кохана, Де згучала рана – Квітне цвіт-первоцвіт! Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру. Всі ми серцем дзвоним, Сним вином червоним – Сонця, хмар та вітру! Десь краї казкові, Золоті верхів’я… Тільки шлях […]...
- “Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло Гаї шумлять Я слухаю. Хмарки біжать Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде Іздалеку. Думки пряде Над нивами. Над нивами-приливами. Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду Зворушений. Когось все жду Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай Над річкою. Ген неба край Як золото. Мов золото – поколото, […]...
- Ронделі – Тичина Павло І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду з […]...
- Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
- Павло Тичина – Прометей Говорить він: – Ви мене держали між скелями, в кайданах, у неволі. Так совісно, сумлінно прикувавши, щоб я і мускулом поворухнуть не смів. Роки йшли. Минали ночі. Тисячоліття терпів я! Дурень, думав: Отямляться царі і зрозуміють мої потреби й болі, – звільнять, одпустять. Та кожна епоха шуміла своїм шумом. І після дня, як звичайно, заходила […]...
- Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
- Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
- Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- Весна (з Баратинського) – Тичина Павло Весна, весна! Яка блакить, Який кругом прозор! Садками ходить брунькоцвіт, А в небі – злотозор. Весна, весна! Який там гон На крилах вітерка? – То в вишині біжить, зника Хмар-хмарова ріка. Шумлять згори шум-пінярі; Ріка своїм хребтом Несе торжественно вперед Веселий, скреслий лом. Ще синій ліс не взеленів, Але квіток проріст Уже підняв і розрізнив […]...
- Павло Тичина – Один в любов Один в любов, а другий в містику, А третій в небо, де орли… І от якомусь гімназистику Вкраїнську музу віддали. І от перебивають копію З солодких руських поетес. Ідуть з утопії в утопію І називають це “Sagesse”*. А справжня муза неомузена Там десь на фронті в ніч суху Лежить запльована, залузана На українському шляху. Чого […]...
Під чужим небом тема.