Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Павло Тичина – Перед пам’ятником Пушкіну в Одесі
Павло Тичина – Перед пам’ятником Пушкіну в Одесі
ПЕРЕД ПАМ’ЯТНИКОМ ПУШКІНУ В ОДЕСІ
Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий!
І ти, морська глибінь, і ви, одеські тучі!
Я тут у вас в гостях, і всім я вам радий.
Не гнівайтесь за сміх: іще ж я молодий.
Залузаний бульвар. Бульчить калюжна плавань.
І Пушкін на стовпі – пливе у грязь, як в гавань.
Куди ж ти, підожди! – не хоче говорить.
Внизу сирени рев і море бурунить.
То ж вдячнії сини невдячної Росії
поставили його… плечима до стихії.
Стій боком до людей, до многошумних площ;
Господь стихи простить і епіграмний дощ…
Ах, море і поет! Та хто ж вас не боїться!
Свободи чорний гнів. І блиск, і гарт, і криця.
Поетом будь добро: помреш – то од свобод
все боком ставлять нас, щоб не впізнав народ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Тичина – І являвсь мені Господь І являвсь мені Господь В громі, бурі і росі, У веселках, зореницях І в симфонії комах. І являвсь мені Господь В танці, сміху і сльозах. У душевних змінах – ранах І в безумстві наших дум. Говорив я: знаю я, Що ти тихий як роса, Многодумний як веселка, І, як буря, молодий. Говорив я: знаю я, […]...
- Павло Тичина – Прометей Говорить він: – Ви мене держали між скелями, в кайданах, у неволі. Так совісно, сумлінно прикувавши, щоб я і мускулом поворухнуть не смів. Роки йшли. Минали ночі. Тисячоліття терпів я! Дурень, думав: Отямляться царі і зрозуміють мої потреби й болі, – звільнять, одпустять. Та кожна епоха шуміла своїм шумом. І після дня, як звичайно, заходила […]...
- Павло Тичина – Іще пташки в дзвінких піснях Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають, Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза (Вітри лежать, вітри на арфу грають); – А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза Півнеба мовчки зап’яла. Земля вдягає тінь… Мов звір, ховається людина. – Господь іде! – подумав десь полинь Заплакав дощ… і вщух. Мовчить гора. Мовчить […]...
- За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
- Павло Тичина – Самосуд Там, де вигін одгорождений од церкви штахетом, зібрався народ. Ларивон-штундист убив свою меншу дочку. Що це робиться? До чо’ це приведе? Всі хвилювались (жінки трохи далі), усі хвилювались; брали у доказ минулії роки – і спокій, і сталість, брали закон тут і совість і владу. – Гаду не жити! – всі хвилювались. – Це треба […]...
- Коли в твої очі дивлюся – Тичина Павло Коли в твої очі дивлюся – Здається мені: Мов бачу я небо прозоре. Мов бачу брильянтових зір ціле море, Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!.. Ах, очі, ті очі!.. Кохана, Чом серце твоє не таке? Чому, як говориш – на думку спадає Те поле у жовтні. Туман поглядає. Суха бадилина хитається.. Спить груддя важке. 1911...
- Павло Тичина – У собор У СОБОР I По один бік верби. По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! … Сповіває аналої Синє брязкання кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть все люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, […]...
- Павло Тичина – Іній ІНІЙ Ой цвілось життя зелене – юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – що зустрів я? Сивий впав на мене іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить! Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш мислить розум строго – вічний. […]...
- Павло Тичина – Як ти за мир – мобілізуй же сили ЯК ТИ ЗА МИР – МОБІЛІЗУЙ ЖЕ СИЛИ І рідний люд, і сонце, і земля до нашого сумління промовля: Як ти за мир – мобілізуй же сили, агресорів щоб війни погасили! Якщо ти океан, а не ручай – історії ти рухи помічай, у самий глиб епохи заглибляйся, в серця людей увесь переміщайся. Для чого націй […]...
- “І перед нею помолюсь, мов перед образом святим тієї матері святої… “ Життя нашого народу в середині XIX століття було тяжким, бо більша частина українців була покріпачена. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Слабка від природи, вона працювала і на панському, і на власному полі, мусила коритися і панові, і чоловікові, який часом міг зірвати на ній злість, яку накопичив за багато підневільних років. […]...
- Павло Тичина – Скорбна мати І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно! … людське серце До краю обідніло. ІІ […]...
- Павло Тичина – Пісня трактористки ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р. Дим-димок од машин, мов дівочі літа… Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Літом я робила в полі, а як всніжило тіль-тіль, я товаришок питала, поступала ув артіль. Ой артіль моя “Трояндо”, маркізет, мадеполам! Вишивала я узори з тривогою пополам. З тривогою – ой же […]...
- Павло Тичина – Осінь ОСІНЬ На культурах устього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого камазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить. А […]...
- Павло Тичина – Пастелі ПАСТЕЛІ I Пробіг зайчик. Дивиться – Світанок! Сидить, грається, Ромашкам очі розтулює. А на сході небо пахне. Півні чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують. – Сонце – Пробіг зайчик. II Випив доброго вина Залізний день. Розцвітайте, луги! – : я йду – день – Пасітесь, отари! – : до своєї любої – день – Колисково, […]...
- Павло Тичина – Річка РІЧКА Хлюпоче синя річка – Ой річка, ой ріка! Юрба нас невеличка, Зате ж бо гомінка! І співи тут, і крики, І радість тут, і сміх. А вколо, як музики, – Гурти пташок дзвінких. І кожна ж то співає, І кожна поклика: “Ой небо, ой безкрає, Ой річка, ой ріка!” Он рибки затремтіли, Пливуть із […]...
- Павло Тичина – Ой, що в Софійському Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
- Павло Тичина – Мадонно моя МАДОННО МОЯ І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та […]...
- Павло Тичина – Енгармонійне ЕНГАРМОНІЙНЕ ТУМАН Над болотом пряде молоком… Чорний ворон замисливсь. Сизий ворон задумавсь. Очі виклював. Бог зна кому. А від сходу мечами йде гнів!.. Чорний ворон враз кинувсь. Сизий ворон схопився. Очі виклював. Бог зна кому. ЕНГАРМОНІЙНЕ СОНЦЕ Десь клюють та й райські птиці Вино-зелено. Розпрозорились озера!.. Тінь. Давно. Косарі кують до сходу. Полум’я квіток! Перса […]...
- Павло Тичина – Терор ТЕРОР Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! – на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати! Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть? – не прокидайся, мати… Жорстокий естетизме! – й коли ти перестанеш любувати з […]...
- Павло Тичина – Війна І Кладусь я спать. Три янголі в головах стоять. Один янгол – все бачить. Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснився мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
- Павло Тичина – Евое! ЕВОЕ! Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть трагічна лірика, а не драма, як то подейкують. Evoe!* За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину, що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера. Все на світі від примружених очей. Evoe! Антистрофа Приставайте до партії, де на […]...
- Павло Тичина – Три сини Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
- Павло Тичина – О панно Інно (АНАЛІЗ) Аналіз твору 1915 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: інтимна (любовна). Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про вірш. Спробуємо розгадати асоціативний ланцюжок твору (звичайно, це лише одне з можливих прочитань). Ще в ранній юності Тичина романтично закохався одночасно у двох […]...
- Павло Тичина – Дума про трьох вітрів ДУМА ПРО ТРЬОХ ВІТРІВ На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Ой за горами, за високими, Там за морями та за глибокими, Ще Й за шляхами несходимими – Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило, Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало, До них словами промовляло: “Брати мої! Вітри мої! Брати мої любі, милі, Вольні, прудкокрилі! […]...
- Павло Тичина – Дух народів горить Дух народів горить, дух народів – “мов жрець”. Тільки в нас як було: ті ж раби, ті ж підгінчі… О прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі! Спалахніте, вогні Леонардо да Вінчі! Наша кров на полях, на полях на чужих. Наша кров, мов душа самогубця голосить. Заспокойте ж її, заспокойте скоріш. Чи ви й досі не вчули, […]...
- Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
- Павло Тичина – Плач Ярославни ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, плаче голосок: – Ой князю, князьочку, чи ти за Дунаєм? чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, тільки сніг та сніжок, та за полем та за лісом голос-голосок; Батька війна! Матері […]...
- Павло Тичина – Партія веде Та нехай собі як знають Божеволіють, конають, – Нам своє робить: Всіх панів до ‘дної ями, Буржуїв за буржуями Будем, будем бить! Будем, будем бить! Адже це уже не дивно, Що ми твердо, супротивно, Владно устаєм. Ми йдемо походом гідним, – Всім пригнобленим і бідним Руку подаєм! Руку подаєм! Оживляєм гори, води, Вибудовуєм заводи, Ростемо […]...
- Павло Тичина – На захист миру Браття! Друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими ми в Москві зібрались вмісті, щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – в нас одна мета, едина: жити в здруженій сім’ї. Проти воєн ми і гніту! Вільна щоб була людина Й […]...
- Павло Тичина – О панно Інно (Характеристика твору) Характеристика твору Жанр: інтимна лірика. Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Віршовий розмір: ямб. “О, панно Інно… ” (1915) – найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Мотив твору – нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Ще в ранній юності Тичина романтично закохався водночас […]...
- Павло Тичина – Листи до поета (триптих) Павло Тичина Листи до поета. Триптих І. Елади карта. Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, – заходьте коли-небудь! Я привітаю наче друга. Ах я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала. Мені все сниться: сонце, співи, і Ви, і день весняний. – І от я з Вами вже знайома, […]...
- Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
- Павло Тичина – На культурах устього світу На культурах устього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого камазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить. А листя […]...
- Павло Тичина – Цвіт в моєму серці Цвіт в моєму серці. Ясний цвіт-первоцвіт. Ти той цвіт, мій друже, Срібляний первоцвіт. Ах, ізнов кохана, Де згучала рана – Квітне цвіт-первоцвіт! Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру. Всі ми серцем дзвоним, Сним вином червоним – Сонця, хмар та вітру! Десь краї казкові, Золоті верхів’я… Тільки шлях […]...
- Павло Тичина – співець народу України Павло Тичина – співець народу України Для того щоб зрозуміти поета, Й. В. Гете радив поїхати на його Батьківщину, адже тільки рідна земля дає сили і наснаги справжньому таланту. Перші дитячі роки Тичини пройшли в селі Піски на мальовничій Чернігівщині. У родині було дев’ятеро дітей, та невеликі статки не засмучували сім’ю. Дитинство залишається з людиною […]...
- “… І перед нею помолюсь, мов перед образом святим тієї матері святої” (образ матері у творах Т. Шевченка) Рано втративши матір, яку “ще молодою у могилу нужда та праця положили”, Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувало материнського піклування, материнської ніжності. Можливо, саме тому поет з особливою повагою звик ставитися до материнства. І це відбилося у його творчості. Гортаючи сторінки “Кобзаря”, ми постійно зустрічаємо образи матерів. Різні […]...
- В чем Некрасов видит свой долг перед народом и какие задачи ставит перед искусством своего времени? Долгое время в Н. А. Некрасове видели общественного деятеля, но не поэта. Его считали певцом революционной борьбы, но нередко ему отказывали в поэтическом таланте. Ценили гражданский пафос Некрасова, но не силу его поэтического слова, красоту изобразительных средств, новаторство в тематике поэзии… Между тем Некрасов стал первым поэтом, “лиру посвятившим народу своему”, проникнувшимся народным духом. Творивший […]...
- Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
- Павло Мовчан – Т. Г. Шевченко перед пам’ятником Миколі І Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен, Синіє грань води, що імені збулась, І зерна вільхові із білої полови Насіялись у зморшках гранітного чола… Насіялось й в рукав, що аж судомить руки, Наперсники надів мороз на кожен перст, І холод видиха луска рясного бруку, Що плутано проліг із норду і на вест… Скриплять кобильчаки важкими […]...
Твір значення поезії в моему житті.