Павло Тичина – Скорбна мати
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!
Поглянула – скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє…
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно! … людське серце
До краю обідніло.
ІІ
Проходила по полю –
Зелене зеленіє…
Назустріч учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату –
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту.
III
Проходила по полю,
В могилах море мріє –
Назустріч вітер віє:
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? – не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми – квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
IV
Проходила по полю…
– І цій країні вмерти?
Де Він родився вдруге,-
Яку любив до смерти?
Поглянула – скрізь тихо.
Буяє дике жито.
– За що Тебе розп’ято?
За що Тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки,-
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки!.
Над нею колосочки
“Ой радуйся!” – шептали.
А янголи на небі
Не чули і не знали.
(1918)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
- Легенда про Богоматір: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марія” Уласа Самчука Легенда про Богоматір: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марія” Уласа Самчука Уже назва поезії Павла Тичини “Скорбна мати” прочитується як початок католицької молитви “Stabat Mater dolorosa” (“Стояла скорботна мати”), яка описує жалобу Марії, матері Ісуса Христа, з приводу розп’яття свого Сина. Ввесь цей твір – спроба створення нового поетичного апокрифа, себто легенди, міфу про Богоматір. […]...
- “Скорбна мати” – апофеоз скорботи, реквієм над тисячами невинних жертв революції (Павла Тичини) Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. П. Тичина Вже понад вісім десятиріч звучить у світовій літературі могутній, титан-ний голос Павла Тичини. Його рання лірика полонила читачів душевно-ліричними картинами природи, незвичайними барвами, музичністю. Душа поета то мчить на вітрилах віри в добро, то впадає у відчай. Та більше оптимізму в ранніх віршах. Його ідеал […]...
- Хор лісових дзвіночків (уривок із поеми) – Тичина Павло Уривок із поеми Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь. Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, – Ясний день. Окропіте, Нас нашелестіте: День! День. Хай по полю, Золотому полю, Ляже тінь. Хай схитнеться – Жито усміхнеться: Тінь! […]...
- Павло Тичина – Квітчастий луг і дощик золотий Квітчастий луг і дощик золотий. А в далині, мов акварелі, – Примружились гаї, замислились оселі… Ах, серце, пий! Повітря – мов прив’ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок Такий чудовий та сумний. Стою я сам посеред нив чужих, Немов покинута офіра. І слухає мій сум природа. Люба. Щира. Крізь плач, крізь сміх. Вона сама – […]...
- Павло Тичина – Розкажи, розкажи мені, поле Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилипа до брудної сорочки, Як плугатар кінчає роботу. Розкажіть, розкажіть мені, хмари: Ви чого це тікаєте далі? – Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм? Он вітри там женуться, кричать: “ей ви, кралі! Почекайте, […]...
- Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
- Павло Тичина – Мадонно моя МАДОННО МОЯ І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та […]...
- Ронделі – Тичина Павло І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду з […]...
- Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, Небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, Видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на заблуку, що втратив минуле. Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі – Кують вони, кличуть, просторять куванням благання, Щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання. Солом’яний шлях пом’якшить […]...
- Павло Тичина – І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! … Стоїть сторозтерзаний Київ, І двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! – Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,- Не може ж так буть! Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під […]...
- Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
- Павло Тичина – Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух, – Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети. Я був – не Я. Лиш мрія, сон. Навколо – дзвонні згуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки. Прокинусь я – і я вже Ти: Над мною, підо мною Горять світи, біжать світи Музичною […]...
- Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
- Весна (пам’яті сестри Наталки) – Тичина Павло Чом мертві по плачуть, не стогнуть – Може б, скаргу почув я від тебе хоч раз! Під білим сіюм твоя могила І в ній ти з осені лежиш. Устану – думала – води внесу, Піду на буряки – по нолю – І заспіваю, братики, Й наплачуся уволю… Брунчать бруньки над водою, водою, Йде весна зеленою […]...
- Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
- Павло Коробчук – допоможи йому, отче Допоможи йому, отче. Він неправильно робив: Спершу обклеїв скотчем Горнятко, а потім розбив. Допоможи їй, Маріє. Вона все неправильно робить: Забуває зупинку, бо мріє, Й завжди на кінцевій виходить. Зведіть їх обох у цятку, Дайте їм шанс останній. Хай каву п’ють з того горнятка Біля кінцевих станцій....
- Павло Тичина – Загупало в двері прикладом Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
- Павло Тичина – Три сини Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
- “Гаї шумлять… ” скорочено – Тичина Павло Гаї шумлять Я слухаю. Хмарки біжать Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде Іздалеку. Думки пряде Над нивами. Над нивами-приливами. Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду Зворушений. Когось все жду Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай Над річкою. Ген неба край Як золото. Мов золото – поколото, […]...
- Павло Тичина – У собор У СОБОР I По один бік верби. По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! … Сповіває аналої Синє брязкання кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть все люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, […]...
- Володимир Сосюра – Марія Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, Горять ліхтарі, мов шепочуть: “Маріє!..” І солодко серце стискає і мліє, Мов сон мені дивний, невиданий сниться… І хочеться в небо злетіти, мов птиця, Де блимають зорі далекі: “Маріє!..” І пісня в душі наростає і спіє, Мов вирватись хоче […]...
- Павло Тичина – Арфами, арфами Арфами, арфами – Золотими, голосними обізвалися гаї, Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Думами, думами – Наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий… Стану я, гляну я – Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая,- Чи засмучена ти ходиш, […]...
- Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
- Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- Павло Тичина – Війна І Кладусь я спать. Три янголі в головах стоять. Один янгол – все бачить. Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснився мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
- “Блакить мою душу обвіяла” скорочено – Тичина Павло Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, […]...
- Павло Мовчан – “Був день – пам’ятаєш плазучого змія?..” Був день – пам’ятаєш плазучого змія? – Виткий, холодкавий, похітливий весь. Імення твоє було інше, Маріє, А клен той же самий – він знову воскрес. І легко було нам траву розгортати, Холодну суницю шукати на двох Й не знать, що за нами пильнуються чати, Що погляд хижацький до спини присох. Пригадуєш, яблука в круглих долонях […]...
- Павло Тичина – О панно Інно (АНАЛІЗ) Аналіз твору 1915 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: інтимна (любовна). Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про вірш. Спробуємо розгадати асоціативний ланцюжок твору (звичайно, це лише одне з можливих прочитань). Ще в ранній юності Тичина романтично закохався одночасно у двох […]...
- Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
- Павло Тичина – Самосуд Там, де вигін одгорождений од церкви штахетом, зібрався народ. Ларивон-штундист убив свою меншу дочку. Що це робиться? До чо’ це приведе? Всі хвилювались (жінки трохи далі), усі хвилювались; брали у доказ минулії роки – і спокій, і сталість, брали закон тут і совість і владу. – Гаду не жити! – всі хвилювались. – Це треба […]...
- Павло Тичина – О панно Інно (Характеристика твору) Характеристика твору Жанр: інтимна лірика. Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Віршовий розмір: ямб. “О, панно Інно… ” (1915) – найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Мотив твору – нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Ще в ранній юності Тичина романтично закохався водночас […]...
- Я утверждаюсь – Тичина Павло Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
- Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
- Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
- Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
- Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
- Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім гримить – Дуб […]...
- О Космосе великий наш – Тичина Павло О Космосе великий наш, Безмежжя розпрозорене! Ми із Землі блакитної Мчимо у далі зоряні. Ми всі до тебе звикнемо, Раніш ти був відчужений. Далеко ми проникнемо! Наш вік – такий напружений! О Земле, наше золото! Ще людство в нас розколото, А буде ж жить родиною Братерською, єдиною. А буде ж чисте в прагненнях, Не зле, […]...
Сучасники маланюк.