Перебийніс Петро – Портрет батька

Тато хмурився зніміло,
Був не майстер на слова.
Усміхався так несміло,
Аж ламалася брова.

Та коли сміявся тато,
Мама вишнею цвіла.
Усміхалась наша хата,
Усміхалось півсела.

Тато був скупий на ласку,
Цілуватись не умів.
Клав долоню, наче праску,
На чорнявих пустунів.

Тільки раз, коли в солдати
Йшла під марші Слобода,
Пригортав нас міцно тато,
І кололась борода.

Тато ніс у смертнім гулі
Свій цілунок на вустах.
Обминали тата кулі
У постріляних житах.

Злива рейнського металу
Тата вбити не змогла.
Смерть солдата наздогнала
На околиці села.

Голосила наша хата,
Билась мати молода.
Цілував я вперше тата,
І кололась борода.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Пид чужим небом аналіз вірша.
Ви зараз читаєте: Перебийніс Петро – Портрет батька