Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині
Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині
Реферат на тему:
Перші підручники з української літератури для середніх шкіл і гімназій в Галичині
Хоча українці Галичини й опинилися з кінця XVIII ст. у напівколоніальних умовах Австро-Угорської імперії, все ж їхнє політичне і культурне становище значно відрізнялося від долі їхніх братів в Російській імперії. Ці відмінності історик О. Субтель-ний охарактеризував так: “Вимушена згода Габсбургів на введення конституційного правління, попри всі його вади й недосконалість, дала змогу західним українцям виражати і захищати в парламенті
Тут варто додати, що розвитку української культури і перш за все рідної школи сприяла не лише вимушена, як пише О. Субтельний, згода Габсбургів на введення конституційного правління.
І все ж активізація українського народу в Західній Україні у ХІХ ст. – справа перш за все внутрішньо сутнісна. Як правильно зазначається у нарисах “Розвитку народної освіти і педагогічної думки на Україні”, причиною активності українців Західної України на той час були високий рівень соціальної, національної і політичної свідомості українства. Тому, “незважаючи на багатовіковий соціальний і національний гніт, українське селянство, міські низи, передова інтелігенція, в тому числі і прогресивна частина греко-католицького духівництва, не втратили і не відцуралися рідної мови, культури, звичаїв, зберегли свою національну гідність і почуття єдності з усім українським народом. У важких феодально-кріпосницьких умовах вони піднімалися на захист культурних надбань народу” .
Суспільні обставини, що склалися в Галичині у І-й пол. ХІХ ст., сприяли активізації громадського життя серед українців. Оновлена після революції 1847 р., Європа втягувала у вир громадського життя тисячі галичан.
У Галичині з І-й пол. ХІХ ст. під тиском демократичних перетворень в Австро-Угорщині і політичної волі українських громадських сил у процесі реформації початкової школи і зародження української середньої школи створюються нові підручники.
Розвиток української школи в Галичині був дуже не простим, хоча, здавалося, досить успішним, якщо порівнювати з трагізмом становища української школи в Росії. Після прилучення Галичини до Австрії (1772 р.) народна освіта там мала жалюгідний вигляд. Шкіл у прямому розумінні цього слова на той час не існувало. Освіта народу задовольнялася нечисленними так званими дяківками, де навчалися тільки церковної грамоти. Звичайно ж за підручники тоді правили малозрозумілі чи й зовсім незрозумілі народу церковні книги.
Організація ж середньої школи була доволі проблематичною, оскільки не вистачало потрібних вчительських кадрів, а тому підручників українське галицьке суспільство створити ще не могло, та й поняття про рідну мову ще не було усталеним: українське суспільство, роздерте між сусідніми державами, важко йшло до національної консолідації, вироблення спільних вимог до національної освіти.
Поступово зароджувалося розуміння, що без нових підручників, книг, часописів протистояти онімечуванню та ополячуванню української дитини, а разом з тим українського суспільства неможливо. Українці Галичини використовували будь-які сприятливі умови, способи боротьби за право навчати дітей рідною мовою. Однією з причин, що гальмувала розвиток українського шкільництва, була відсутність українських підручників, зокрема читанок. Тому тема школи, освіти, виховання, забезпечення потреб дитини в книзі, тема дитячого читання постійно була в полі зору тогочасних культурно-освітніх, політичних діячів Галичини. Ці питання широко обговорювалися в українському суспільстві, дискутувалися в тогочасній пресі, на з’їздах, конференціях, нарадах.
Можливості в створенні власної середньої школи стали з’являтися згодом, після ряду указів австрійського уряду щодо обов’язкового вивчення української мови у школах Східної Галичини, де вивчення польської мови регламентувалося як необов’язкове. Та такий стан існував недовго. Згодом влада обов’язковою мовою для вивчення стала нав’язувати німецьку, а з часом і польську.
На початку 60-х років в Австрії було повернуто конституцію, окремі державні утворення здобули автономію, деякі краєві сейми, зокрема і в Галичині, одержали значні права в сфері законодавства. Певні позитивні зміни на користь української школи стали виявлятись від часу створення у Львові Краєвої Шкільної Ради (1867 р.) і заснування у 1868 р. культурологічного товариства “Просвіта”.
У цей час польська шляхта в Галичині стає панівною, одержавши адміністративну зверхність над майже трьома мільйонами українців.
Від Краєвої Ради Шкільної, що керувала освітою, залежало відкриття народних і середніх шкіл, схвалення навчальних планів та підручників, призначення вчителів на працю. Керівництвом до дії Ради був вислів її керівника поляка Бобринського, який говорив так: “Краєва Рада Шкільна має енергійно подбати про те, щоб не в довгім часі мешканці Галичини відчули себе добрими поляками” .
І все ж “українцям вдалося вибороти 6 державних (8-річних, класичних) гімназій (2 у Львові, по 1-й у Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславові) і паралельні українські класи в польських гімназіях у Бережанах і Стрию. Тоді як поляки мали одну гімназію на 60 400 осіб, українці – на 546 000. В Українській Галичині було 7 чоловічих і 3 жіночих учительські семінарії, всі двомовні (польсько-українські). Не було державних українських професійних шкіл, тільки 1 приватна середня торгова школа “Просвіта ” у Львові й одна приватна нижча господарчо-садівнича школа в Миловані Товмацького повіту” . Можливості існування української школи створили сприятливі умови для функціонування методики української літератури і вітчизняної педагогіки в цілому.
Факти поступової, але невпинної українізації середніх шкіл у Галичині яскраво засвідчено в “Ювілейній книзі української академічної гімназії у Львові”, виданій у Філадельфії (США) 1995 р. Послідовність дій українців тут висвітлено так: “Щойно у 1864 р. цісарським рескриптом запроваджується українська мова викладання у першому класі цієї школи, у 1867 – у чотирьох нижчих класах, у 1873 – в п’ятому класі, через рік – у шостому і так далі. Перший випускний іспит (матура) відбувся рідною мовою у 1878 році. Відтоді вся шкільна документація ведеться виключно українською мовою” .
З постанням української середньої школи національна освіта опинилася перед проблемою створення нової навчальної книжки для середньої школи. Змінювався зміст і підручників для початкової школи: до них починають ширше включати український фольклор, переклади із церковних книг рідною мовою, поступово вводяться тексти творів українських письменників ХІХ ст., спочатку галицьких, а пізніше східноукраїнських авторів.
У початковій ланці навчання з’являється підручник для читання М. Шашкевича, письменника, учасника славної “Руської трійці” – “Читанка для діточок в народних училах руських”. До друку вона була підготовлена у 1836 р. На жаль, книжка не відразу прийшла до дітей і в дещо зміненому вигляді була видана Я. Головацьким тільки у 1850 р. На початку ХХ ст. (1912 р.) читанку за рукописом М. Шашке-вича видав М. Возняк.
Під назвою “Читанка для діточок в народних школах” підручник М. Шашкевича було перевидано 1997 р. у Львові .
Цінність читанки М. Шашкевича полягала в тому, що вона була укладена живою народною мовою, хоча мала у змісті і формі ознаки попередніх навчальних книжок. До читанки увійшли оповідання і вірші про родину, рідний край, село, церкву. Дітям пропонувались “повістки” – оповідання моралізаторського змісту, байки, коротенькі казки, оповіді зі святих книг. Власне, дитина одержувала найнеобхідніші відомості про оточуючий світ зрозумілою рідною мовою. Пізніше назва “читанка” стала популярною в Україні, під впливом цієї жанрової назви навіть підручники для старших класів і гімназій аж до початку ХХ ст. називались читанками.
М. Шашкевич охоплює тематично підібраними творами найважливіші сторони дитячого життя. Так, на початку підручника даються твори, які спонукають дітей до читання, розповідають про необхідність любити свою велику батьківщину – Австрію. До цього розділу увійшли і вужчі теми: “Що є родина”, “Що є село, місто, край”, “Про церкву”, “Про інші важливі речі, що Бог для нашої вигоди і втіхи створив… “. На переконання автора передмови до львівського видання 1997 р. О. Нахлік “… ця книжка фактично знаменувала народження нової української літератури для дітей” .
Крім М. Шашкевича, навчальні книжки для початкової школи – букварі та читанки – створювали О. Духнович, Й. Кобринський, Я. Головацький, Ю. Федькович та ін. Їх дії відзначало прагнення подавати тексти зрозумілою народною мовою, а виховний ідеал зосереджувати переважно в оточуючому українському світі. Так, наприклад, читанка для дітей О. Духновича, “перший на Закарпатті буквар народною мовою” , починається віршем “О радостях школьних”, в якому виголошуються провідні виховні ідеали того часу, зокрема повага до знань у поєднанні з любов’ю до Всевишнього:
Мамко, мамко, купи мені книжку,
Тинту, папір і табличку,
Бо я піду до школи,
Учитися по волі.
Бо я би ся рад учити,
Якби Богу послужити,
Якби людей учтити,
І як спасенним бити .
Земляк О. Духновича, видатний український педагог і політичний діяч А. Волошин, дав таку оцінку цій навчальній книжці: “Його Азбука “Книжиця читальна для початківців”, в якій Духнович у віршах виробив усі молитви і моральні нагадування для дітей, є доказом його батьківської любові до руських діточок і вказує на те, як красно, як легко засівав він зерна побожності у невинну душу малих учнів” .
Яким же був зміст літературної освіти в Галичині на початках її зародження? В 40-50-х рр. відбулися якісні зміни у методиці вивчення словесності: основним об’єктом уваги в школі поступово стає новітня національна література, вивчення якої, як і мови, трансформується у самостійний навчальний предмет.
Середня і старша ланки освіти в Галичині вимагали навчальних книжок, які б подавали знання про літературний процес послідовно, у певній системі, за етапами його власного розвитку та озброювали учнів знаннями з історії та теорії літератури. Структура читанки для початкових класів і принципи її укладання вже не були прийнятними для навчальної книжки з літератури в середніх і старших класах шкіл та гімназій. Процес підручникотворення, позначений складними проблемами літературознавчого і педагогічного характеру, тривав не одне десятиліття…
Вченими-методистами робляться спроби подати творчість письменників в історичній послідовності розвитку літературного процесу: спочатку у вигляді хрестоматій, пізніше – як підручники для середніх і старших класів із короткими нарисами з історії української літератури та біографічними матеріали про письменників. У Галичині вже з середини ХІХ ст. постає проблема навчальної книжки з літератури для вищої школи .
Ще одна проблема літературної освіти, що безпосередньо торкалася підручникотворення, проходила через питання про включення до навчальних програм творів давньої української літератури. Мова цих творів з віками ставала малозрозумілою, у школах з великою трудністю діти вивчали давню українську літературу (хрестоматії Я. Головацького та Б. Дідицького). При цьому ігнорувалися дитячі вікові особливості з причин нерозробленості цієї проблеми. Лише під кінець 60-х рр. ХІХ ст. середню школу було звільнено від необхідності вивчати давню літературу в повному обсягу.
І. Франко критично ставився до використання староукраїнської літератури у школі. Свої думки з приводу виданої у Відні 1854 р. Я. Головацьким “Хрестоматии церковнословенской и древнерусской”, за якою йшло вивчення літератури в школі, він висловив у статті “Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах”. І. Франко писав: “Скільки лиха наробили у нас ті нещасні староруські хрестоматії, скільки лиха і досі робить научання старорущини по гімназіях, баламутячи мову молодіжі, котра ще не научилася понимати і цінити свою сучасну бесіду… Досить сказати, що доки наші гімназії задають ученикам (і то вже в 5-му класі) зовсім для них незрозумілий і непотрібний матеріал з старорущини, доти з них виходити будуть люди з баламутними поняттями о письменстві, мові літературній, а то й цілій національній та державній політиці” . Староруську і старослав’янську мови Франко називає “баластом” у гімназії. Саме таке навчання, на думку письменника, призводить до того, що учні не виносять зі школи знань про сучасну українську мову, про літературний процес, втрачають інтерес до художнього слова.
Та варто зазначити, що І. Франко не заперечував повністю вивчення творів давньої української літератури у школі. Зокрема, він схвально, хоча і з застереженнями, ставився до розгляду у школі славної пам’ятки давноукраїнської літератури “Слова о полку Ігоревім”. Він писав у цьому зв’язку: “… пам’ятник поетичний, близький до пам’ятників народної творчості і яко такий скорше може бути до гімназії допущений. Але з тим пам’ятником інша біда, іменно та, що не тільки для учнів, але і для учителів, і учнів він представляє таку многоту “темних місць”, що студіум його в гімназії під руководством малотямущих вчителів може принести далеко більше шкоди ніж хісна” . Глибоке занурення у світ давньоукраїнської літератури І. Франко передбачав тільки у вищій школі.
У цей час методика літератури ще продовжувала розвиватися під значним впливом словесності – комплексу філологічних дисциплін середньої і вищої школи минулих століть: вчителі розглядали у процесі вивчення художнього твору не тільки його зміст, але й вправлялися у граматиці, стилістиці, що часто виходило за межі літературних проблем аналізу. Та згодом для вчених-філологів і методистів стає актуальним застосування нових підходів до вивчення національної літератури в школі – перш за все це студії над змістом виучуваних творів та опанування окремих питань історії та теорії літератури.
Вивчення літератури як окремого самостійного предмета значною мірою стало покладатися на підручник. В історії розвитку змісту і форми підручників яскраво простежуються етапи формування навчальної книжки з літератури, закономірності її розвитку. Укладачем першого підручника з української літератури для середньої школи (нижчі класи гімназії) став Василь Ковальський , український письменник, громадський діяч. Він уклав книжку з літератури, призначену для середньої школи і гімназії “Руську читанку для нижчої гимназії. Част. І”. Видана вона була у Відні у 1852 р. Підручник створювався у надзвичайно важких для української школи суспільно-політичних обставинах Західної України, відірваної від Лівобережжя, де, власне, і знаходилися потужні джерела української духовності, звідки з кінця ХVIII ст. почала формуватися нова українська література.
У своєму підручнику-хрестоматії В. Ковальський умістив твори найрізноманітніших жанрів письменників-галичан М. Шашкевича, О. Духновича, Я. Балагури, В. Воляна, Н. Наумовича, А. Добрянського, М. Маштовського, Луки з Ракова, В. Зборовського, М. Устияновича, І. Гушалевича, Я. Головацького, А. Могильницького та ін., враховуючи вік дітей, їхні морально-етичні запити. Показовим у цьому відношенні може бути ліричний образок вірша Н. Наумовича, написаного живою народною мовою:
Люба днина,
Сонце всходить,
Днинка мила,
Пташки встаютъ,
И гукаютъ,
По дубине,
А в долине
По-під гаем
солоденько
Милисенько
Приспєває
Из травочок
Скакуночок.
Люби цвети,
Весны дети,
Оуже встають,
Свои личка
Отвортают,
До сонечка
обертають
Орієнтувався автор переважно на своєрідне “язичіє” – мішану мову з елементами давньоруської-української-російської у поєднанні з галицьким діалектом. Книжка написана (пізнім) кириличним шрифтом.
Лівобережна Україна представлена з невідомих причин у цьому підручнику творами Олександра Даля, який не був українським письменником. Упорядник подав їх у дещо інтерпретованому вигляді, додавши у тексти українізми, видно, прагнучи модернізувати їх під “язичіє”. Швидше за все автор читанки цим самим засвідчував своє русофільство, схиляння перед російською мовою.
Так, зокрема, оповідання О. Даля “Родство и служба” має такий початок: “В одном из имений Сибирской губернии… жила родина Ворошиловых… ” , а в казці “Легко прійшло, легко і пошло… ” (про паромника Тимофєїча) авторське повчання за інтерпретацією укладача звучить так: “… А он працею своєю и с тверезою головою прійшол до великого богатства… ” .
Як позитивне слід відзначити орієнтацію В. Ковальського на існуючі в Європі традиції включати до підручників твори з інших європейських літератур. До його читанки включено твори таких європейських письменників, як Байрон, Цімерман, брати Грімм, Лесінг та ін.
Такий підхід виявився перспективним і для майбутнього української освіти: сьогодні, на початку ХХІ ст., у літературній освіті важливе значення надається зарубіжній художній літературі. Так, у загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання існує окремий предмет “Зарубіжна література”, а в школах з російською, польською, румунською та іншими мовами навчання твори зарубіжної літератури вивчаються у межах тих предметів, на мові яких ведеться викладання.
У підручнику широко представлені твори різноманітного жанру самого укладача В. Ковальського. Це, як правило, моралізаторські оповідання, байки, оповідання з життя коронованих осіб (наприклад, про “Людвіга XIV-короля Франції”) та ін. Із 153 творів і перекладів читанки 60 належать В. Ковальському.
Такий підхід автора до укладання підручника є цілком зрозумілим: обмежена географічно (за волею автора) лише західноукраїнськими теренами, нова література ще не могла охопити багатьох життєвих сфер, таких необхідних для знайомства школярів із життям. Отже, ці прогалини В. Ковальський змушений був сам ліквідувати, ілюструючи деякі теми читанки своїми власними творами.
Так, зокрема, починається читанка віршем самого автора підручника “Правило життя”:
Все съ Богомъ зачинай
И с Богомъ поступай
А на конце узришь,
Що дело совершишь.
В. К.
Відчутним на змісті підручника В. Ковальського є вплив читанкових традицій початкової освіти, а саме повчальних нарисів виховного характеру. Так, зокрема, на сторінках читанки представлені такі публіцистичні твори, як нарис Гушалевича “Що єсть лучше?”, сенс якого зводиться до вирішення будівничої проблеми: (“Ци на самом вершку гори ставить хатину? Ци широку и зелену обрати долину?”), або нарис М. Малиновського “О солнці” .
У своїх коротких публіцистичних оповіданнях В. Ковальський розповідає школярам про історію Австро-Угорщини, про життя коронованих осіб. Так, в оповіданні “Молодий Вукасович” В. Ковальський переказав корисний і цікавий, на його думку, епізод із життя цесарівни Марії Терези, яка полюбляла нагороджувати вірних престолу солдат за добру службу. Ось початок того твору:
“Цесарева Марія Терес посетила раз дом кадетов, и вопросила при той случайности директора: котрий из питомцев на найбольшу заслуговує похвалу?” .
Як і для початкових класів автор прагне залучити твори широкого спектру – від художніх творів до коротких нарисів пізнавально-виховного впливу. Звичайно, до власне літературної освіти ці нариси мають досить опосередковане відношення. Щодо друкованих джерел читанки, якими послугувався В. Ковальський, то слід назвати літературно-науковий тижневик “Пчоли”, календар “Перемишль”, газету “Зоря Галицька” та ін.
Не одне десятиліття на західноукраїнських землях ця книжка виконувала роль підручника літератури для середньої школи, задовольняючи потреби освіти. Майже в кінці ХІХ ст. про значення читанки В. Ковальського І. Франко писав, відзначаючи її довготривалу актуальність: “Василь Ковальський, що 50-і роки належав до дуже плодючих публіцистів і видав 1852 р. дуже цінну як на свій час “Руську читанку для нижчої гімназії”, яка й досі ще задля значного числа оригінальних праць не стратила літературного значення” .
Наступні покоління авторів-укладачів читанок включали твори з підручника В. Ковальського до своїх навчальних книжок. Та з поступом української освіти, з розвитком літератури на порядок денний було винесено нові вимоги до навчальної книжки.
Отже, з появою читанки В. Ковальського українська середня школа збагатилася новим типом підручника з літератури, що подавав твори зрозумілою народу рідною мовою, орієнтуючись на спадщину письменників нової української літератури, хоча і з обмеженим географічно тереном українських земель, а тому і з вузьким колом українського письменства.
Щодо мови наступних навчальних книг, то укладачі в основному орієнтувались на “Граматику русского язика” М. Осадці (1862 р., 1864р.), “Правопись шкільну” О. Огоновського (1892 р.), “Словник” Є. Желіховського (1885 р.), а в ХХ ст. – проекти правопису НТШ (1922 р.) та ін.
Як же викладалася література в середніх школах та гімназіях Галичини? Досить детально на ці питання відповідають сторінки спогадів видатного культурного і політичного діяча Західної України Олександра Барвінського “Спомини з мого життя” .
Слід сказати, що “Спомини… ” О. Барвінського є змістовним і цікавим свідченням про громадське життя українства в Західній Україні протягом майже півстоліття. Детально описав автор і свої спостереження за навчальним процесом у початковій, середній і вищій школах Галичини, де Барвінський вчився, а згодом і сам викладав. Спогади є яскравим свідченням успіхів і втрат українського літературознавства і методики літератури на ниві створення підручників з літератури. Сам О. Барвінський став автором-укладачем одного з перших після підручника О. Сторонського підручника для старших класів середніх шкіл і гімназій.
Досить детальним є відтворений автором спогадів перебіг подій і причин створення підручника для старших класів середньої школи. Цей процес висвітлено як у самих спогадах, так і в додатку – листах до Барвінського П. Куліша. На жаль, радянська педагогіка і методика з певних методологічних причин нехтували цим глибоким аналітичним матеріалом, без якого уявлення про розвиток західноукраїнської школи у 2-й пол. ХІХ ст. є далеким від об’єктивності.
Про тодішню “науку руської мови” (так називалося інтегроване вивчення української мови і літератури в гімназіях і середніх школах в Галичині у 50-80-х рр.) О. Барвін-ський писав: “Не було тоді ані іспитованих учителів завадових (професійних-В. О.) до сього предмету, ані потрібних підручників до науки. Р у с к а ч и т а н к а Василя Ковальського Ч. І., видана 1852 р. у Відні, була учебником для сього предмету на всі чотири нижчі кляси гімназійні, а Якова Головацького Х р е с т о м а т і я ц е рк о в н о – с л о в е н – с к а я и д р е в н о р у с к а я (Відень, 1854 р.) на 4 вищі кляси” .
О. Барвінський зафіксував у спогадах досить цікавий факт обов’язкового вивчення в Галичині української мови учнями інших, крім українців, національностей. Про це він писав: “Попередніми роками обов’язані були руської мови вчитися також Поляки і Жиди, особливо для сих була церковщина великою мукою, а вироблюванє задач (виконання вправ – В. О.) неодолимим трудом. Тим то особливо Жиди просили товаришів-Русинів, щоби їм виробляли задачі і позволили свої вироби відписати з деякими змінами” .
Саме навчання провадилося у такій спосіб: “Окрім читання, оповідання і декламацій підручника “Руска Читанка для нижчої гімназії. Часть І. Составил Василій Ковальський… ” перероблювали з нами учителі в третій і четвертій клясі дещо з науки о формах на основі Г р а м а т и к и р у с – к о г о язика Я. Головацького, виданої Галицькою Матицею 1849 р.” .
Певний вплив на формування мовних навичок в учнів мали підручники проф. Ф. Міклошича, відомого славіста, який застосовував порівняльну методику вивчення мов. За його підручниками учні “вельми основно науку о звуках і формах старословенської мови” вивчали. За цією ж методикою вивчалася і “Староруська хрестоматія” Я. Головаць-кого, “а особливо, – як згадував О. Барвінський, – широко “Слово о полку Ігоревім” на основі коментованого видання Дубенського, так що ми уміли се майже дословно напам’ять” .
До науки мови руської входило також виконання різних письмових вправ, зокрема і таких, як висловлення думки про ту чи іншу проблему у віршах. Практикувалися і завдання для самостійного домашнього читання учнями додаткової літератури, так званої “приватної лектури”.
Теорію літератури викладачі давали учням “на основі Cegielskie Nauka poezyi”, тобто за працями німецького філософа Г. В. Гегеля.
Згадує О. Барвінський і про перше своє ознайомлення у стінах гімназії із сучасною українською літературою. Так, про одного з учителів “науки руської мови” Є. Згарського він писав, що він “… читав і критично-естетично пояснював нам поезії М. Устиновича (з видання Б. Дідицького) і Кобзаря Шевченка та залучав нас до читання народного письменства, які ми діставали з львівської “Громади” або також з Києва… ” .
Отже, література в 50-60-і рр. ХІХ ст. ще чітко не диференціювалася як окрема художньо-естетична галузь духовної культури і як окремий шкільний предмет. Мовні вправи і розгляд художніх творів, як і в минулі століття, існували поряд. Та йшли в Європі нові часи, породжені “весною народів” і конституційним рухом в Австро-Угорщині. Суспільство почало усвідомлювати самодостатню важливість як рідної мови на народній основі, так і нової літератури, берегині духу народу, національної та історичної пам’яті. До того ж українське суспільство йшло до консолідації “західняків” зі “східняками”, а досягнення новітньої літератури у Західній і Східній Україні почало галицьким українським суспільством усвідомлюватись як загальноукраїнський процес розвитку художнього слова єдиного народу.
У 2-й пол. ХІХ ст. відбулася нова хвиля активізації національного руху українців в Галичині і це добре усвідомлював і відображав у своїх спогадах О. Барвінський як безпосередній учасник тих суспільно-культурних подій. Письменник відзначає появу нових українських видань, які активізували соціальне і національне буття українців, вплив статей М. Костомарова і творів І. Котляревського, Т. Шев-ченка, П. Куліша та О. Кониського на інтелігенцію і широкі народні маси, розповідає про утворення молодіжних українських організацій “Громада” у Галичині за прикладом діяльності цих організацій у Лівобережній Україні.
Для школи, для середньої освіти особливого навчально-виховного значення стала набувати сучасна українська література. Пошуки відповідного підручника яскраво відбились у першому підручнику з літератури для старших класів гімназій – “Руській читанці для вищої гімназії” (1868) Олексія Торонського . Це вже була не читанка у властивому раніше для неї змісті, а певною мірою систематизовані відомості про розвиток давньої і нової української літератури по обох берегах Дніпра з текстами художніх творів. Отже, стала виявлятись очевидна суперечність між традиційною назвою навчальної книжки для учнів початкових класів, “читанкою”, і вже новою її функцією – вчити дітей літературі як окремому навчальному предмету. Та пройде ще не один десяток років, коли термін “підручник з літератури” буде винайдено і відповідно застосовано.
Від творів засновника нової української літератури на народній мовній основі І. Котляревського до творчості Олександра Кониського – такий послідовно вибудуваний О. Торонським перебіг здобутків українського письменства для вивчення. У змісті підручника є відчутним певний академізм у підборі творів: укладач прагнув не пропустити жодного з українських письменників, що писали в той час, хоча їхня творчість не завжди відповідала завданням середньої освіти та запитам школярів, врешті, високій художньості змісту. Так, у “Руській читанці” поруч із такими видатними письменниками, як Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шев-ченко, П. Куліш, Є. Гребінка, Марко Вовчок, Л. Глібов, О. Кониський та ін., ми зустрічаємо маловідомі імена М. Максимовича, М. Устияновича, А. Метлинського та ін., хоча їхня творчість, без сумніву, відображала певні аспекти літературного процесу.
У хрестоматії О. Торонського, що є надзвичайно позитивним для формування учнівського світогляду, представлена народна творчість сусідів-слов’ян. Так, у перекладах на українську мову учням пропонуються для вивчення уривки з “Короледворського рукопису” (пізніше буде доведено, що це не народна творчість – О. В.) та дві сербські народні пісні (“Заручення з воєводою Степаном” і “Заздрість”).
Включено до хрестоматії і твори письменників, які з москвофільських позицій прагнули писати штучним поєднанням церковнослов’янської, української і російською мов – “язичієм”. Це були твори Б. Дідицького, І. Гушалевича, О. Павловича та ін.
Для з’ясування мовної позиції, характерної для прибічників “язичія”, наведемо думки одного з провідних діячів-москвофілів Б. Дідицького, твори якого уведено до аналізованої хрестоматії. В одній зі своїх публіцистичних праць, безпосередньо спрямованій на проблеми галицького шкільництва і непозбавленій цікавих думок і спостережень з історії української школи і підручникотворення, він синтезує такі, на жаль, далекі від наукових погляди на літературну українську мову та перспективи її розвитку:
“… все, что у нас пишеться по-малороссийски, есть некоторым образом уже искусственное, имеющее интерес областной только, как у немцев писанное в аллеманском наречии.
У нас не может быть словесности на южно-русском языке (українською мовою – прим. В. О), только могут быть и есть отдельные на оном сочинения Котляревского, Квитки (Основяненко), Гребинки и др.; южно-русский язык у нас есть уже как памятник только, из которого можно обогащать великорусский или, по преимуществу у нас русский язык… ” .
Отже мова геніальних Т. Шевченка, Панаса Мирного, Лесі Українки та багатьох інших видатних майстрів художнього слова для москвофілів не більше, як “имеющее интерес областной”. Про “патріотизм” продуцента таких думок тут немає місця говорити, вже не кажучи про бліді “наукові” аргументи. Включено до хрестоматії і твори М. Попеля, який писав мішаною українсько-польською мовою.
Принципи укладання цього навчального посібника викликали гостре заперечення певної частини галицької української інтелігенції. Причина неприйняття нової навчальної книжки крилася в мові коментарів та в короткому нарисі перебігу літературного процесу в Україні, написаних “язичієм”. Крім того, укладач неправомірно звузив обсяг і кількість творів, які представляли у підручнику Східну Україну, надавши перевагу авторам-галичанам, частина з яких писала, як уже було зазначено, далеким від літературної мови “язичієм”.
Прикладом цієї штучно утвореної і важкої для сприймання мови може бути уривок із нарису до творчості Т. Шевченка. Про геніального поета укладач писав: “Глубокое сердечное чувство, выкончена форма и сладкозвучна бесіда отличают поезіи Шевченка. В песнях его отбиваются всі тіи чувства, которіи грудью его волновали, в них струится чистая радость над красотами природы… ” . Ця мова, суспільно шкідлива за своїєю суттю і далека від літературної, на той час активно нав’язувалася москвофілами як літературна не лише в шкільний навчальний процес, але й в українську періодику, у наукову мову.
Разом із тим не будемо забувати, що ціною величезних зусиль всієї української педагогічної громадськості і О. Торонського зокрема, хоча і з названими вище недоліками, українська освіта здобула свого першого підручника з української літератури для старших класів шкіл і гімназій. Отже, освіта одержала підручник, в якому вперше українська література постала як суспільно-культурне явище в його історичному розвитку.
Цей важливий науковий факт є не тільки свідченням досягнень вітчизняної педагогічної науки, але й видатним здобутком у ті часи усього українського суспільства, приреченого, здавалося б, на духовне зубожіння.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст Реферат на тему: Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст. У перших десятиліттях ХХ ст. розвиток української освіти в Галичині обумовлювався кількома важливими суспільно-політичними чинниками: перебуванням українських земель з кінця XVIII ст. в Австро-Угорській імперії, а з 20-х рр. ХХ ст. до 1939 р. – у складі Польської […]...
- Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Реферат на тему: Підручники з української літератури в країнах Східної Європи Після 2-ї світової війни і нового політичного розкрою європейської карти на ідеологічно протилежні Західну і Східну Європи наступив новий етап життя українського населення у цих країнах. У п’ятдесятих роках у ряді країн Східної Європи – в Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Югославії – починає відроджуватись українська […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах Реферат на тему: Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах З визволенням українських земель від німецьких окупантів починає відроджуватися школа, а разом із нею і методика викладання української літератури. У 50-80-і рр. “класовий” підхід до літератури продовжував наповнювати підручники з дещо “пом’якшеними” формулюваннями, але з тією ж самою […]...
- Чим збагатило мене вивчення української літератури Чим збагатило мене вивчення української літератури Художня література – це особлива форма естетичного освоєння світу, за допомогою якої кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи літературу, розширила уявлення про стародавні епохи. Література навчила мене мріяти, переживати разом із персонажами творів, збагатила мою мову, адже мова творів і усної народної творчості, і українських письменників – […]...
- Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації Реферат на тему: Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації Зміст підручників, як і всієї методики літератури, мали за радянських часів суперечливий характер. З одного боку, методична наука прагнула “йти в ногу” із новітніми досягненнями європейської і світової педагогічної думки. У 20-і рр., наприклад, впроваджувалися далтон-план, метод проектів, бригадний метод […]...
- На тернистих шляхах… (про тяжкі умови розвитку української літератури) Історія української літератури – це тернистий, складний і тривалий процес в історії нашої культури. Переслідувалось українське слово від давнини і майже до кінця XX століття, заборонялось книгодрукування, скорочувались тиражі видань творів, написаних українською мовою, майже не перекладались українською мовою твори світової класики. Але українське слово жило ї виживало. Мої ровесники кажуть, що твори українських письменників […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
- “Енеїда” І. Котляревського – перший твір нової української літератури “Енеїда” І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору […]...
- Нова література в Галичині “Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія… ” Цей прекрасний вислів належить чеському вченому Янові Коллару. І насправді, так часто люди, а інколи – цілі народи, потрапляють у несприятливе становище, потерпають від несправедливості. Але ж єдиним шляхом подолання цієї несправедливості є саме діяльність, невпинна діяльність заради власного та народного майбуття, бо […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Внесок І. Нечуя-Левицького в розвиток української літератури Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються […]...
- Піднесення української культури, літератури, науки в епоху ренесансу й бароко Піднесення української культури, літератури, науки В епоху ренесансу й бароко Період Ренесансу – Відродження – охоплює XIV-XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який поділяв історію на 3 доби: античність, середньовіччя та ренесанс – повернення до античності. Тогочасні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Для […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ’яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів’їв та приказок, Г. Квітка-Основ’яненко – зачинатель і перший класик прози нової української літератури. Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка в […]...
- Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури Руська трійця та значення її діяльності для розвитку української літератури I. Виникнення “Руської трійці”. (“Руська трійця” – це нелегальний література ний гурток, організований 1834 р. у Львівській духовній семінарії.) II. Просвітницька діяльність учасників “Руської трійці”. 1. Творчість Маркіяна Шашкевича. (М. Шашкевич – тонкий лірик, автор малих віршованих форм. У поезіях “О Наливайку” та “Хмельницького обступлення […]...
- Іван Вишенський – видатний полеміст-сатирик давньої української літератури Серед письменників давньої української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVI – початку XVII століття був Іван Вишенський. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченою, а в 30-35 років постригся в ченці, став монахом-аскетом, переселився у Грецію на Святу гору, на Афон. На Афоні І. Вишенський почав свою […]...
- Головні риси української літератури XX століття Головні риси української літератури XX століття На зламі віків відбулися певні зміни особистості й її внутрішнього світу. За Юрієм Липою, дух XIX століття передає літера “П”: позитивізм (самовпевненість, раціоналізм, пізнаванність світу), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового, символ XX століття – літера “М”: мисль, м’ятеж, Марія. Для цього часу характерне торжество інтуїції, […]...
- Значення поеми І. Котляревського “Енеїда” для нової української літератури Від самого початку про “Енеїду” багато говорили: від загального схвалення читачів до різких висловлювань окремих критиків. Можливо, саме це і є позитивним моментом. Так чи інакше, але про початок нової доби в українській літературі заговорили, його помітили, а головне, його визнали, як явище, яке відбулося. Пантелеймон Куліш навіть висловив побоювання, що “тим реготом над “Енеїдою” […]...
- М. С. Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки в Галичині та Україні РЕФЕРАТ НА ТЕМУ М. С. Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки в Галичині та Україні Народився Михайло Сергі-йович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмі. Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. Активний член […]...
- Корифей української літератури М. Старицький Угору стяг, а світоч – в руки, І, щоб не сталося, – вперед! М. Старицький М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані […]...
- М. Шашкевич – зачинатель нової української літератури на західних землях І. “Русалка Дністрова” Маркіяна Шашкевича. (Романтичний напрям, що широкою хвилею заполонив на початку XIX століття всі європейські літератури, спричинив появу “Русалки Дністрової” – першої ластівки літературного й національного відродження Галицької України. Маркіян Шашкевич поставив собі за мету дати початок новій літературі – народній. Цій високій ідеї відродження українського письменства він вірно служив до кінця свого […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX ст Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку […]...
- Розвиток української літератури і мистецтва 60-х років XX-го ст Реферат на тему: Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників […]...
- Твір на тему: У кабінеті української мови і літератури (твір-опис приміщення) Скільки себе пам’ятаю, мені завжди хотілось ходити до школи. Спочатку мене приваблювало те, що це великий будинок, з багатьма кабінетами, дуже багато простору. Потім, коли подорослішала, зрозуміла, чому так. Мені подобалися кабінети з різних предметів, а найбільше – кабінет з української мови та літератури. Це велика світла кімната. Навпроти дверей – три великих вікна. Через […]...
- Гоголівський період української літератури ГОГОЛІВСЬКИЙ ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ “Знаю, что имя мое после меня Будет счастливее меня, И потомки тех же земляков моих, Может быть, с глазами, влажными от слез, Произнесут примиренне моей тени… ” М. Гоголь Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!.. Т. Шевченко. “Гоголю” “Ти” і “Я” – Гоголь і Шевченко – два генії, два […]...
- Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
- І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури Реферат на тему: “І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури.” Вступ 1.Відомості про життя І. П. Котляревського. 2. І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема “Енеїда.” 3. Значення творчості І. П. Котляревського. Висновок. Список використаної літератури. Вступ. В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй […]...
- Юрій Андрухович як класик “актуальної” української літератури (народився 1960 року) Народився ум. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996). Мешкає у Івано-Франківську. Поет, […]...
- Історія української літератури 1917-1919 рр Реферат на тему: “Історія української літератури 1917-1919 рр.” План 1. Вступ. 2. Друге десятиліття ХХ ст. для української літератури – найплідніше пора. 3. Відкриття україномовних навчальних закладів. 4. Українська преса і книгодрукування. 5. Вплив жовтневої революції на розвиток літератури. 6. Висновок. 1. Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб […]...
- Обзор української літератури XX століття Реферат “Обзор української літератури XX століття” ЗМІСТ. Розділ І. МодернізмРозділ ІІ. Традиція. Розділ ІІІ. Невдала революція 1917Розділ ІV. Травма соціалістичного реалізму МОДЕРНІЗМ. На початку дев’ятнадцятого століття українська література стала виразником національної ідентичності і це продовжувалося протягом сторіччя. Поява модернізму не була спробою уникнути традиції і реалізму, що був панівним на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть. […]...
- Порівняння української і світової літератури періоду Великої Вітчизняної Війни З української та зарубіжної культури План 1. Українська культура довоєного періоду. Посилення партійного контролю над духовим життям суспільства в другій половині 40-х років. 2. Літературне оновлення 60-х р. р. Творчість: Л. Костенко, Павличка, Драга, Стуса, Вінграновського. 3. Утвердження загальнолюдських цінностей у світовій культурі в післявоєнний період. 4. Сучасна зарубіжна культура: Моріан, Солженіцин, Арагон, Селинджер, Фолкнер. […]...
- Питання і тести з української літератури Питання і тести по укр. літературі 1. Визначте національне і загальнолюдське у зображенні боротьби за соціальну справедливість (роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). 2. І. Я. Франко і сучасність. 3. Смішний чи страшний Пузир у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. Доведіть свою думку. 4. Проблема влади землі над людиною у драмі І. Я. […]...
- Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя […]...
- “Журба” Леоніда Глібова – перлина української літератури Леонід Глібов – відомий байкар, автор загадок та акровіршів. Писав він і ліричні твори, деякі з них стали народними піснями. У поезії “Журба” Л. Глібов явища природи відтворив паралельно з людським життям. Автор описав найлагіднішу пору року – літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини: Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, […]...
- Василь Симоненко – соловей української літератури РЕФЕРАТ НА ТЕМУ “ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – СОЛОВЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ” 1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць […]...
- Шпаргалка з української літератури ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському […]...
- “Лісова пісня” Лесі Українки як фольклорна скарбниця української літератури Коли для зміцнення здоров’я Лесі Українці довелося проживати на чужині, в далекій Грузії, народилася в її душі велика туга за лісами, серед яких вона провела найкращі дні свого життя. Письменниця була закохана не тільки в природу Полісся, айв народ, серед якого жила. Вона вивчала його мову, пісенну творчість, обряди і звичаї, культуру й побут, уважно […]...
- Проблеми чистоти і розвитку української мови в комедії М. Куліша “Мина Мазайло” Проблеми чистоти і розвитку української мови в комедії М. Куліша “Мина Мазайло” I. “Мина Мазайло” – одна з кращих п’єс М. Куліша. (1928 року М. Куліш написав п’єсу “Мина Мазайло”, в якій порушив мовну проблему. М. Куліш був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови і намагався боротися за її подальший розвиток.) II. Комедія “Мина […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. […]...
Як правильно сказати я буду сумувати.