Пісня про матір – Олійник Борис

Посіяла людям
Літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
Послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
Як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко –
І тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! –
Сполохано кинулись діти,
– Куди ви, бабусю? –
Онуки біжать до воріт.
– Та я недалечко…
Де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти…
А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю,
У сон поведе по казках?
– А я вам лишаю
Всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
І золото на колосках.
– Не треба нам райдуг,
Не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
Нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
Усю вашу вічну роботу,-
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
Красива і сива, як доля,
Махнула рукою –
Злетіли увись рушники.
“Лишайтесь щасливі”,-
І стала замисленим полем
На цілу планету,
На всі покоління й віки.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Пісня про матір – Олійник Борис