Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Плеоназм
Плеоназм
Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками:
Я – жайвір по натурі. Не для мене
Перо совине, хитромудро вчене.
Ще цілий вік писать мені готове
Перо ясне, ранкове, жайворове
(І. драч).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Повтор, або Повторення Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками: Що тепер всім воля, – Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема (П. Тичина)....
- Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
- Синонім Синонім (грецьк. synonimos – однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, в “центрі” якого міститься стилістично нейтральне слово оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, заметіль, метелиця, юга, хуга,”хурделиця, завія). Застосування С. у поетичному мовленні зумовлює його змістову місткість І точність, яскравість […]...
- Василь Симоненко – Вона прийшла Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з […]...
- Павло Мовчан – Мить (“Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено… “) Пізнавши далечінь, вже не біжу шалено, Розчахнуто живу між “вчора” і “тепер”, І клопоти мої дрібним-дрібні щоденні: Дивитися у глиб незрушених озер І згадувати те, чого давно немає: Б’є перепел в житах, що стали, наче мур, Виблискує коса і простір відкриває, І золотий покіс ляга за батьком в шнур. Барильце в осоці настуджує вологу, І […]...
- Символ Символ (грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос – С. божества в індійців, хліб-сіль – С. гостинності в українців, блакитний колір – С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові. С. тісно пов’язаний з наукою, міфом, вірою, поезією але не […]...
- Дмитро Павличко – “дівчино, дівчино, де твої крильця… “ Дівчино, дівчино, де твої крильця? Небо весняне в сяйві іскриться. Чи не пора нам летіти, маленька, В ярій пшениці шукати гнізденька? Буде в колоссі воно, як у сонці, Буде гойдаться в моїй колисоньці, Я ж над тобою спинюся в блакиті, Співи свої розпочну дзвонковиті. Всі літаки, всі літаючі блюдця, Всі вертольоти круг мене зберуться. – […]...
- Борис Грінченко – Українець Він українець – це запевне, Бо хвалить сало й галушки, Та ще вишиванії вдома Бере він на ніч сорочки. Колись він навіть – хоч давненько – Щось написав чи переклав, Але ж цензура – боже – люта! І пер він більше не псував. Колись кричав: “Народ люблю я! За його хрест би я поніс!” І […]...
- Муназара Муназара (араб.: суперечка, диспут) – у літературах Близького й Середнього Сходу – давня віршова форма, побудована у вигляді суперечки між уявними опонентами, кожен з яких вихваляє свої чесноти. Один із найдавніших зразків цього жанру – поема “Асирійське дерево” – пам’ятка перської літератури III-IV ст. деякі поети (Асаді Тусі (XI ст.) – автор “Суперечки Ночі з […]...
- Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання… “ Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, Побачив крізь полум’я обрій востаннє: Він синьою ниткою хутко горів, І пустка творилась внизу та вгорі, І шлях западався у землю, як рів. Та жайвір ще стверджував небо крильми, Хоча на одній площині були ми, Немовби дві цятки на чистім папері, І спільні – у землю – мальовані двері… І плямами […]...
- Енклітика Енклітика (грецьк. enklitike – схилена назад) – випадок у версифікаційній практиці, коли два слова, що стоять поряд., сприймаються як одна акцентуаційна одиниця: Не лишилось білого ніде В цім предивнім світі (царстві тіні). Добрий день! Зелений сніг іде. Добрий день! Червоний сніг і синій! (Ірина Жиленко). Тут ненаголошені слова притягуються до попередніх наголошених (добрий день, сніг […]...
- Квазісудження Квазісудження (польськ. quasisad, від лат. quasi – ніби, майже, немовби; sad – висловлення, думка, судження) – тип висловлення в літературному творі, найпростішим зразком якого є речення такої структури, як S є Р, або вислів типу: “існує S”. Незважаючи на те, що такі висловлення мають форму пізнавальних суджень у логічному сенсі і стосуються об’єкта з позалітературної […]...
- Еквіритмічність Еквіритмічність (лат. aequus – рівний та грецьк. rhythmos – ритм) – збереження у перекладі поетичного тексту ритмічної структури оригіналу, враховуючи нормативи кожної мови. На практиці досягти абсолютно точної відповідності в цьому аспекті неможливо, однак чимало перекладачів намагається віднайти найоптимальніший варіант перекладу, враховуючи смислові та естетичні якості оригіналу. Так, еквіритмічної досконалості досяг М. Рильський у своїх […]...
- Пряма мова Пряма мова (лат. oratio recta) – дослівне відтворення чужого висловлення, супроводжуване реплікою-коментарем мовця (словами автора). П. м., на відміну від синтаксично організованої непрямої мови, будується за принципом паратаксису – вільного розташування конструктивних частин без граматично вираженого їх зв’язку (“Усміхнеться неня: “Ну і басурман!” О. Близько). П. м. буквально відтворює усі форми чужого висловлення із властивими […]...
- Строфа Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, […]...
- Двовірш, або дистих Двовірш, або Дистих (грецьк. distichon) – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. д. широко вживається як окремий твір: Що доля нелегка, – в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє (Ліна Костенко). […]...
- Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
- Іван драч – Перо Перо, мій скальпелю вогненний, Ти мій жорстокий лиходій, Мій дикий поклик цілоденний, Первоцвіт мій, перволюб мій! Нам розтинати дні ці карі До серцевини, до зорі, Куди не дійдуть яничари В облудній словоблудній грі. Дні полохливі, і невтішні, І лаконічні, точні дні, І дні, мов глечики з Опішні, Протяті шпагами вогнів. І дні, яким нема відради, […]...
- Петро Радейко – В затінку стокротка мліє В затінку стокротка мліє, Моє серце студеніє, На узліссі – спів і щебет. Чом змовка у серці трепет? Гей рости, стосила ниво! Над тобою кинусь живо, Ніби жайвір стоголосо, І торкне грудей колосся, Збудить пісню, залоскоче, Моє серце затріпоче І од ласки й благодаті Буде з вітром щебетати. Впадуть тіні на долини, Промінь пестити покине. […]...
- Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
- Гімн Гімн (грецьк. hymnos – похвальна пісня) – урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі вживав ся на честь Аполлона (пеан), діоніса (дифірамб) або у вигляді […]...
- Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
- Микола Вінграновський – Поглянь і глянь Поглянь і глянь: з-за весен зими стали. Настав той день, я думав – промине. Осінніми імлистими устами Не бий, не ріж, не дорізай мене. Дивись: моря. дивись: мій погляд – поле. В легкій руці легке перо ячить. І степ за полем, щастя попід болем, Попід тихеньким болем, що мовчить. Не йди, а глянь. дивись, пошерхотіли […]...
- Експозиція Експозиція (лат. expositio – виклад, опис, пояснення) – вихідна частина сюжету художнього твору, в якій стисло подається ситуація, що логічно випереджає зав’язку, хоча може в тексті передувати не тільки їй, а й подаватися після неї окремими деталями впродовж усього твору (затримана Е.) або ж наприкінці (зворотна Е.). Е. представляє час і місце події (дії), ; […]...
- Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Суб’єкт у літературі Суб’єкт у літературі – літературний суб’єкт, наратор (оповідач, розповідач), ліричний суб’єкт або персонаж. С ул. характеризують: 1) він створений письменником згідно з вимогами літературного роду і жанру, а також відповідно до авторських естетичних засад; 2) складає певний аспект твору – основний чи другорядний, – де вступає у зв’язок з іншими його складниками; 3) побутує у […]...
- Тарас Шевченко – Колись дурною головою Колись дурною головою Я думав: “Горенько зо мною! Як доведеться в світі жить? Людей і господа хвалить? В багні колодою гнилою Валятись, старітися, гнить. Умерти й сліду не покинуть На обікраденій землі… О горе! горенько мені! І де я в світі заховаюсь? Щодень пілати розпинають, Морозять, шкварять на огні!” 21 іюля , Черкаси...
- Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
- Павло Мовчан – Щільність Довільним кольором зелено Поля похилі узялися; Не тішився, бо довкіл мене Була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, Хоч у ярках сніги таїла. А ти в повітрі віддзеркаливсь Березяно обличчям білим. Тепло циганськими губами Торкалося щоки зрадливо… Весна підшита холодами І смушком пірчастої зливи… Хоч з соняшника сніг обсипавсь, А в стільниках розтала крига, Та […]...
- Цілісність літературного твору Цілісність літературного твору – інтегральна якість довершеного літературно-художнього твору, елементи якого взаємодіють. між собою за принципом органічних систем: набувають естетично валентного сенсу тільки в контексті цілого. Це можливе тому, що задум письменника постає у вигляді образного осяяння, яке випереджує й опосередковує поетапне і поелементне втілення задуму в сюжетно-композиційну структуру, що має просторово-часові виміри. Пафос твору, […]...
- Колискові пісні Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у К. п. не смисловий, а звуковий (ритмомелодійний) компонент. Він твориться розміреним ритмом колисання, розспівуванням асонансних груп “а-а-а”, “е-е-е”, різних варіантів слів “люлі-люлі”, “люлесі”, “люлечки”, “гойда-гойда”, “баю-баю”, асемантичних звукосполучень типу “чуч-беле”, “гайчі”. Все це разом з […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води… “ Сріблясті ланцюжки води Звисали з стріх І дзеленчали, І тупо блимала лопата В кутку сіней. Ручай калюжив через двір І важко, майже неможливо, Було робить собі кораблик, І лячно ногу перенести Через ручай: сонця пливуть. І ледь вловимо зачинався У небі жайвір, І холодно хитались віти, Дратуючи лякливу тінь. І мітилась в повітрі путь: Від […]...
- Павло Мовчан – душа прозориться до дна Ніяковіючи Цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво Берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь Нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, При окоренку вербна тінь, Мов скаржиться: така світлінь… Така ясінь! Лункі долоні Тримають склянки сонцеповні, І вінця тануть на губах, І, наче свічка в дзеркалах, Плід світиться в жіночім лоні. І вінця обрію склодув […]...
- Народність літератури Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в […]...
- Летризм Летризм (фр. la lettre – літера, шифт) – авангардистський рух, започаткований 1947 у Парижі, різновид конкретної поезії. Його представники (І. Icy, М. ЛемеТр та ін.) вважали, що слово вичерпало свої зображально-виражальні та комунікативні можливості, тому потребує заміни літерою. Вони сформулювали свою програму “оновлення” мистецтва, передовсім поезії, проголошену “універсальною”, “революційною”. Естетика Л. сприяла розвитку дизайну (див.: […]...
- Фрашка Фрашка (інші назви:”двожанка” , “фіглик” ) – у польській поезії – коротенький жартівливий чи сатиричний твір як актуальної проблематики, так і етичних мотивів, подеколи з ознаками філософствування. Вживаний Я. Кохановським, А. Міцкевичем, Ю. Словацьким, Є. Пачковським та ін. Приклад Ф., написаної Ю. Тувімом (переклад д. Павличка): Чи пурхнув дух у потойбічність. Чи лиш землею тіло […]...
- Павло Мовчан – “Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє… “ Пресвітлий-світлий день. Із дива кам’яніє, Судомлячи гілки, розчахнута верба, І срібний літачок у небі ледве мріє, І ковза синя тінь по сонячних горбах. По сонячній струні, по променю тонкому Зісковзує униз не пташка, а сльоза. Мов хтось сплакнув було на радість в світі тому, І покотилась вниз запалена сльоза. На шибці товща скло від краплі. […]...
Тема дитинство у твори зачарована десна.