“Подяки, дамо, не треба мені!” (За баладою Фрідріха Шіллера “Рукавичка”)

У баладі “Рукавичка” Фрідріха Шіллера, одного з основоположників класичної німецької літератури, виписаний лише один жіночий образ. Це юна красуня Кунігунда. З балади ми дізнаємося, що дівчина глузлива. Можна цей факт до уваги не брати – хто не намагався в юності утвердитися, за допомогою глузливості сховати свою вразливу душу, захистити себе від цинізму, вульгарності оточуючих. Тому, коли поет каже, що красуня глузлива, слово “юна”, що стоїть поряд, ніби зводить нанівець негативне сприйняття образу.
У нашій уяві Кунігунда –

це жінка вищого світу, недарма в баладі про неї сказано – “красна дама”, а це означає, що її зовнішність приваблює до себе погляди оточуючих, привертають увагу її бездоганні манери” вміння одягатися.
Але де знайомимося ми з цією красунею? У звіринці короля Франциска. Вона, як і інші поважні гості, прийшла сюди, щоб розважитись. А розвагами в ті часи сивої давнини на її батьківщині були бої тварин на арені. Видовище не для слабкодухих – кров, смерть одних заради забавки інших. Але ця обставина теж ніби робить образ Кунігунди привабливим. По-перше, тоді такі видовища були повсякденщиною, і якщо
сам король відвідував їх, то вельможне панство не могло не наслідувати його приклад. По-друге, навіть глядач мав бути мужнім, щоб спостерігати за такою битвою тварин. Ось і того разу всі чекали на таку битву.
Король подав знак, і на арену випустили лева. Той “випростав з позіхом члени, і гривою стряс густою, і ліг самотою”. Потім знову за командою володаря з тісної клітки вискочив на арену жахливий тигр. Від одного його вигляду кров, мабуть, стигла в жилах юної красуні Кунігунди, але хвилюватися ще не було через що.
Лев, як і його попередник тигр, ліг осторонь. Кровопролиття поки що не відбулось. Але ж не для того зібралась вишукана публіка в звіринці короля, щоб спостерігати за поведінкою хижаків. “І знову владар маше рукою”. На арену вибігають два прудких леопарди. Вони хотіли було показати норов, вирішивши розправитися з тигром, але той, а потім і лев швидко втихомирили леопардів: “люті лягли по короткім бою”.
Здавалось, видовища сьогодні не відбудеться. І тут Кунігунда вирішила зробити себе центром видовища, привернути увагу публіки до себе. Рукавичка красної дами раптом упала з балкона туди, де знаходились дикі тварини. За її замислом, потішити публіку мала вже людина, яка наважиться вийти на арену до хижаків. Це мав бути прихильник Кунігунди. Вона промовила: “Щодня, щогодини, лицарю мій, присягаєтесь ви в любові свош… ” Лицар кохав Кунігунду, але вона, як виявилось, не тільки не намагалась зберегти його любов, а й готова була заради втіхи пожертвувати навіть життям цього юнака. Вона звертається до лицаря Делоржа з проханням принести рукавичку. Треба сказати правду, Делорж виявив неабияку мужність. Він нічим не виказав свого сум’яття. Делорж “кроком твердим ступає між звіром тим”. Він був переможцем, героєм в очах публіки, коли неушкодженим повернувся з рукавичкою до юної красуні. “Кунігунда героя очима вітає – той погляд щастя обіцяє!” А чи був би щасливий лицар Делорж з жінкою, яка знічев’я посилає його на смерть?
Тут, у баладі, зіткнулися справжнє лицарство і підлість. Виявляється, що шляхетні манери й високий соціальний стан можуть поєднуватися зі звірячою жорстокістю. І найжахливіще те, що ця жорстокість дрімала до слушного часу в юній красуні.
Фінал балади закономірний: під голосні вигуки лицар кинув рукавичку в обличчя Кунігунди: “Подяки, дамо, не треба мені!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Добре ім'я найкраще багатство.
Ви зараз читаєте: “Подяки, дамо, не треба мені!” (За баладою Фрідріха Шіллера “Рукавичка”)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.