Поет і натовп у поезії “Альбатрос” Шарля Бодлера

Шарль Бодлер є одним із зачинателів символізму. Свій творчий шлях він розпочинав разом з поетами – парнасцями. Французькі поети намагалися довести, що поезія має бути вищою за будь-яке літературне мистецтво, тут має панувати краса, пластика, досконалість форми та логіка думки. Єдиною формою, вартою уваги, парнасці обрали сонет – старовинну канонічну форму вірша, якою користувалися і Шекспір, і Петрарка. “Парнас” – саме таку назву обирають митці для себе, бо на горі Парнас жив Аполлон, бог мистецтв, музики й сонця. Поети і себе, і своє мистецтво вважали найкращими, унікальними. Ви можете запитати, як у цьому випадку “Парнас” стосується Бодлера, адже мова мала б іти про “поета і натовп”. Але я думаю, що відношення тут пряме. Поети – парнасці вважали себе майже небожителями. Якби ж не оце словечко “майже”. Адже жити їм доводилося на звичайній землі, у реальних умовах, серед різних людей. І полетіти просто в небо, і бути тільки там не виходило. На крилах натхнення, наприклад, сприймає Бодлер Велику французьку революцію. Саме в ній він бачить можливість оновлення суспільства, держави, людини. Поет бере активну участь у революції, а після її поразки шукає відповіді на численні питання. Зокрема, він хоче осмислити: чи є баланс добра й зла, і чому частіше перемагає зло?
Філософське осмислення життя людини в цьому світі – основа віршів Бодлера. Свою поетичну збірку він назвав “Квіти зла”. Вже у самій назві поєднав поет дві протилежності: квіти – символ прекрасного, і зло – символ темної сили. Поет ніби ясно побачив перед собою дві сторони життя – темну і світлу, він все частіше зустрічає ці суперечності в житті. І в його віршах можна побачити таку антиподність: людина ніби розділена на дві частини. Одна її половина тягнеться до Бога, несе в собі позитив, гармонію, хоче рости духовно, вдосконалюватися, інша ж половина тягне до утробного, тваринного існування і шукає насолоди у життєвих гріхах, в ницих падіннях. Ось така роздвоєність притаманна і самому поетові. Бодлер бачить себе окремішньо (мені дуже подобається це сучасне слово – “окремішньо”!) від усіх людей. До шести років він був щасливою дитиною, мав найкращого друга – батька. Але раптом батька не стає, його забирає смерть. У родині з’являється чужа людина – вітчим. Може, він і непогана людина, але це не батько. Чорнота обступила малого хлопця. Мати зайнята своїм щастям, а дитина – нещастям. Із раннього віку поселилася в душі Шарля туга – печаль. Пізніше цей розрив із родиною тільки поглиблювався, хоч ніби батьки старалися для його ж добра: дбали, щоб він не зв’язувався з поганою компанією (саджали під домашній арешт!), відправляли подалі від приятелів – у заокеанські колонії. Ніхто не розумів і не хотів зрозуміти душу юнака. І поезія “Альбатрос” розкриває саме таку проблему – коли людину, яка є не такою, як усі, осміюють, не розуміють. “Альбатрос” – вірш про птаха, якого впіймали матроси і знущаються, сміються над ним. Цей красивий птах, “владар блакиті”, який у небесах вільно й сміливо літає, розправивши свої величні крила, на землі перетворюється на незграбу – ходити по землі він не вміє і тільки важко волочить свої могутні крила. Матроси заради розваги впіймали альбатроса і тепер потішаються над ним: “той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, а цей, дратуючи, кульгає, мов кривий”. Альбатрос “сумно тягне приборкане крило” і “знесилено ступає”. Птах звик літати “серед хмар, як блискавка в імлі”, і раптом виявляється зовсім безпорадним перед зграйкою звичайних людей, сірого натовпу. їм дозволено сміятися, бо зараз птах слабший за них, він не може оборонятися, він ніби на “чужій території”. Так і поет у цьому житті. Звичайні люди сміються над ним. Жорстокість людини часто переходить дозволені межі. Люди здебільшого хочуть бути такими, як усі, і їм незрозуміла ні інша думка, ні інша поведінка людини. Головне, що ця “біла ворона” відрізняється від усіх і вже тому заслуговує на покарання.
Мені ніколи не здавалося це правильним. Я вважаю, кожна людина має право на вільну поведінку, вільне слово. Адже чим більше різних оригінальних думок, ідей, людей, тим цікавіше. Адже якби всі були однаковими, то люди б ніколи не винайшли ні літака, ні комп’ютера, ні мобільного телефона. Не кожен у цьому житті може зберегти в собі поета. Авжеж, простіше бути таким, як усі – цілішими крила будуть. Але ж без альбатросів життя буде зовсім нудним. І що ви будете бачити, люди, там, у безодні неба, коли у височині не буде “володаря блакиті”? Шарль Бодлер не витримав життєвого двобою, але й не перетворився з білої ворони на звичайного горобця. Саме тому ми про нього говоримо й після його смерті! І наостанок з цього приводу цитата М. Рильського: “Яка ж гірка, о Господи, ця чаша, Ця старосвітчина, цей дикий смак, Ці мрійники без крил… “

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Поет і натовп у поезії “Альбатрос” Шарля Бодлера