Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Поет-лірик Олександр. Олесь
Поет-лірик Олександр. Олесь
Поет-лірик Олександр Олесь
Cкладним і суперечливим був життєвий і творчий шлях талановитого українського поета-лірика Олександра Олеся, який увійшов у літературу напередодні революції 1905-1907 рр.
Народився О. Олесь (справжнє ім’я і прізвище Олександр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі поблизу Білопілля на Сумщині. Тут минало й дитинство майбутнього поета.
Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних
Враження дитинства, проведеного на лоні чудової природи, в середовищі знедоленого сільського люду, стали тим здоровим грунтом, на якому росло в юній душі почуття любові до рідної землі, до рідного слова, до пригнобленої царизмом матері-України.
Важке життя трудового народу, визискуваного чужими і своїми панами, чарівна українська народна пісня, краса природи рідного краю – це ті основні джерела, що живили поетичний світ О. Олеся не тільки в роки дитинства й юності, айв час розквіту його поетичного таланту.
Навчався Олександр спочатку в Дергачівській хліборобській
Після закінчення Харківського ветеринарного інституту О. Олесь працює за фахом спочатку у Харкові, а потім у Києві.
Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкриття пам’ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському.
З захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову Михайла Коцюбинського, який перед багатолюдними зборами полтавчан і гостей високо піднімав ім’я Котляревського, що “бере з-під сільської стріхи ‘ пісню народну” і переносить її в літературу. Вдумливе обличчя Коцюбинського, яке світилось любов’ю до людей, теплий, проникливий погляд його темних очей глибоко запали у душу молодого поета.
Зустрів Олесь у Полтаві ще багатьох інших відомих письменників: Панаса Мирного, Лесю Українку, Володимира Короленка, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Василя Стефаника.
Устами кращих своїх представників, які виступали на відкритті пам’ятника, український народ стверджував, що він живий, що ні російський царизм, ні австро-угорські магнати, ні румунські бояри не вбили його душі, його мови, його культури.
На цьому святі Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і національне визволення. І зазвучали струни душі молодого поета. Зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант. Настроювало його на героїчний лад саме життя. Адже це був переддень революції 1905-1907 років, коли по всій Росії звучало горківське “Пусть сильнеє грянет буря”, а слідом за ним “Хай гине цар” Лесі Українки.
Перша збірка поезій О. Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою “З журбою радість обнялась”. Від неї повіяло молодою свіжістю, юнацькою щирістю і безпосередністю. Повіяло здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за оновлення рідного краю, людського життя.
На 1905-1907 роки припадає розквіт таланту поета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав немало талановитих поезій, в яких звучав пристрасний заклик до боротьби за волю всіх трудящих.
В кращих творах, що ввійшли до збірки “З журбою радість обнялась”, Олесь відтворив подих революції 1905 року, щире захоплення революційними подіями, в яких бачив світанок нового життя пригноблених царизмом народів.
І все-таки поет не став послідовним співцем революції. Бувши далеким від марксистських поглядів на розвиток суспільства, Олесь не задумувався над складністю шляхів соціальної боротьби, чітко не бачив рушійних сил революції, її кінцевої мети. Революція для нього – це загальна боротьба за волю, це “диво”, коли “вільні й рівні стануть люди і здійснять мрії всі ураз”.
Зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, О. Олесь за десять років (1907-1917 рр.) видав п’ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише порядкові номери. Найбільше талановитих творів, що виражали думи, почуття, настрої простих людей, зустрічаємо в перших двох збірках. У наступних трьох переважають настрої, суму і втоми.
На межі XIX і XX століття українська література розвивалася в складних історичних умовах. Особливо важко довелося українській літературі в останнє десятиліття перед Жовтневою революцією, коли не стало Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка.
В цей час виникає безліч літературних течій, представники яких часто за модними лозунгами “чистого мистецтва” приховували свої вузькі класові інтереси, виступали проти передових традицій української та російської революційно-демократичної літератури, сіяли ворожнечу між народами. В таких умовах письменники, що не мали чіткої політичної програми, хитались у своїх поглядах, у своїй творчій діяльності.
Олександр Олесь не зв’язав себе ідейно й організаційно з загальноросійським визвольним рухом, яким керувала партія більшовиків. У нього при всьому його великому поетичному хисті не було тієї широти й непохитності демократичних поглядів, широти ідейно-естетичного зближення з іншими народами, як це мало місце в Шевченка, Франка, Грабовського, Коцюбинського, Лесі Українки. Адже основними джерелами натхнення письменників-революціонерів були не тільки історія, життя, народна творчість рідного народу, але й визвольна боротьба інших народів царської Росії, трудящих всього світу проти соціального і національного рабства.
Ця звуженість ідейно-естетичних обріїв поета, невиробленість в нього громадського світогляду збіднювали великий ліричний талант Олеся. У роки реакції це привело його в оточення українських декадентів, а згодом спричинилося до того, що він не сприйняв Жовтневої революції, не зрозумів її всесвітньо-історичного значення.
У 1919 р. поет покинув свою батьківщину і опинився у таборі націоналістичної еміграції. 25 років прожив він за межами України у важкій тузі за рідним краєм. З 1923 року до останнього дня свого життя (22 липня 1944 р.) жив він у Чехословаччині.
В еміграції писав О. Олесь поезії туги і жалю за втраченою батьківщиною, писав казки, а також сатиричні твори, в яких висміював націоналістичну емігрантську верхівку.
Останні роки поет жив у самотині, в бідноті. В нього навіть не було коштів на лікування.
Помер Олександр Олесь у Празі. Там його і поховано.
Життєвий і творчий шлях О. Олеся був складний, нерівний, навіть трагічний. Та серцем своїм, пориваннями він прагнув бути з рідним народом.
У кращих своїх творах Олександр Олесь виступив як дуже обдарований поет-лірик з виразним індивідуальним стилем. Є в поета прекрасні вірші про революцію 1905 року, чудові пейзажні поезії, своєрідна і щира любовна лірика. Є драматичні етюди, талановиті сатиричні твори та майстерно написані казки і вірші для дітей.
Самобутність поетичного таланту Олеся відчула передова українська інтелігенція вже з появою його перших творів.
Іван Франко в рецензії на збірку “З журбою радість обнялась” писав: “Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію”.
Своє ставлення до життя і боротьби народу, своє громадське обличчя поет розкриває насамперед в своїй громадянській ліриці, в тих поезіях, що виражали думки, настрої і прагнення передових людей того часу, всього народу.
На відміну від тих поетів, що шукали “чистої краси”, відвертались од життя і боротьби народу, Олесь у своїй першій збірці приділяє багато уваги громадянським мотивам. Цими мотивами в більшій чи меншій мірі пройнята і його інтимна та пейзажна лірика.
На багатьох кращих його поезіях відчувається подих Шевченківської музи, відчувається дух революційної романтики Максима Горького, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, які утверджували в своїх творах високі ідеали боротьби за щастя людини, кидали виклик міщанському болоту, де задихалася й гинула велика мрія про справжнє людське щастя.
Уже в багатьох ранніх поезіях Олеся, датованих 1903-1905 роками, звучить протест проти сірої буденщини, проти світу міщанства. В алегоричних образах Орла, Лебедя, Сокола, Іскри, що линуть до світла, у високості, поет утверджує пориви до мрії, до справжнього життя. Він з болем говорить про тих, що гинуть на дорозі до щастя, але щиро захоплюється незламністю їх духу.
В поезіях “Іскра”, “Лебединій зграї”, “В болоті жаби рай знайшли”, “На високій скелі ранньою добою” та ін. Олесь співає пісню “безумству хоробрих”, проводить ту ідею, яку ствердила Леся Українка в одному із своїх оповідань, де змальовано метелика, що згорів, полетівши до світла, і кажана, що дрімав, заживо гнив у темноті, страхаючись вогню.
З наближенням революції символічні образи в поезії Олеся стають все більш зрозумілими і доступними, набирають чіткішого громадянського змісту.
У вірші “Ой не сійтесь, сніги” поет звертається до явищ природи. Але кожен читач без труднощів розуміє, що тут йдеться в першу чергу про весну в житті народу.
Революцію 1905-1907 років привітав поет з захопленням, як весну у житті пригноблених народів царської Росії.
Ця радість, віра в перемогу над темними силами царизму звучить у багатьох віршах, сповнених оптимізму, бадьорості, заклику до боротьби.
Ліричний “герой цих віршів, пройнятий настроєм повсталого народу, щиро радіє, бачачи, як вчорашні раби стають людьми, борцями за свої потоптані права.
Поет сповнений віри, що в цій боротьбі порве кайдани неволі і його рідний український народ. Цією вірою в духовні, в революційні сили українського народу сповнені зокрема поезії: “Сніг в гаю… “, “Ой не квітни, весно… “, “Я більше не плачу”. Ці вірші своєю будовою нагадують народні пісні. Перші два рядки в строфі оспівують явища природи, а останні два малюють картину з реального життя людей. Цим художнім паралелізмом поет домагається емоційності твору, викликає в читача глибоке почуття любові до рідного народу.
В період революції 1905-1907 років з-під пера Олександра Олеся вийшла низка віршів-закликів, які виражали настрій, прагнення повсталого народу. Сила цих віршів в їх простоті, переконливості і великій, поетичній наснаженості. Вони хвилюють, бо сповнені палкого почуття, гніву до гнобителів, віри в перемогу над ними. Не дивно, що такі вірші ставали революційними піснями народу. Серед них в першу чергу слід назвати: “Міцно і солодко, кров’ю упившись… ” та “Ми не кинемо зброї своєї”. В них автор майстерно поєднує заклик до боротьби, що повторюється як рефрен у кожній строфі, з конкретними картинами народного горя, якими умотивовується цей заклик.
Остання строфа цього вірша стверджує, що настав час всенародної відкритої боротьби з ворогом:
Як гімн революційної боротьби, звучить вірш “Ми не кинемо зброї своєї”. Написаний він розміром “Марсельєзи”, та й по духу близький до цієї знаменитої революційної пісні.
З багатьох поезій Олеся періоду першої російської революції віє журбою, смутком. Та це не розпач, не безнадія, не стогони, що розслаблювали читача. Більшість таких творів сповнені пекучого болю по жертвах революції.
Кого не схвилює ніжним ліризмом поезія “Айстри”, яку Микола Лисенко поклав на музику? Розцвіли чудові айстри опівночі в надії на світлий рожевий ранок, на теплі весняні дні. Майбутнє здавалось їм ясною казкою. Та не судилось здійснитись їхнім маренням. Замість сонця, тепла їх зустріли холодні осінні дощі та вітри.
Оспівуючи трагічну долю айстр, поет думає про тих, хто мріяв про ранок нового життя, хто поривався до світла правди і волі, але передчасно загинув, не дочекавшись здійснення своїх мрій.
Як реквієм героям, що полягли за народну справу, звучить поезія “Жалібна пісня”. Перша її частина передає почуття всенародної скорботи по тих, що “як леви, боролись за народ, за правду народного діла”. Друга частина поезії переростає в клятву помсти за священну кров кращих синів народу.
Не втрачає Олесь віри в торжество революційних ідеалів і в той час, коли царизм мобілізував усі сили на придушення революції. Він пише поезії великої викривальної художньої сили, в яких таврує криваві злочини царизму.
Через символічні образи вампірів, шакалів, вовків, сов і т. п. поет переконливо розкриває хижацьку суть реакції і закликає не втрачати віри в перемогу над цими темними силами:
Викликає захоплення вірш “Три менти”. В ньому вражає майстерність побудови й художніх засобів,, їх відповідність задуму поета. В трьох строфах вірша зображено наростання боротьби народу проти царизму. Перша строфа вказує на час страшної реакції, коли її чорні сили сіяли страх і покору. Звуковий склад першої строфи (алітерації звуків) досконало передає гнітючий настрій в країні.
В другій строфі йде мова про наростання таємної, підпільної боротьби. Порівняно з першою, в цій строфі змінені лише окремі слова, на які падає основний наголос. Вампіри упились народною кров’ю, і треба готуватись до розправи з ними.
Третя строфа – це заклик до всенародного повстання проти царизму. Прийшов час всім стати грудьми проти хижого ворога. В цій строфі гримлять не тільки окремі рядки, слова, але й звуки, передаючи силу й непоборність народного духу.
З великою викривальною силою затаврував поет криваві чорносотенні погроми царизму у вірші “Над трупами”. Перед нами картина надзвичайного трагізму. Вбита невимовним горем мати-єврейка стоїть над тілами закатованих чоловіка і сина-немовляти. Стоїть і звертається з питаннями то до мертвих, то до вбивць. У цих питаннях неймовірний жах і подив: за що вбито мужа-лікаря, що робив людям тільки добро; за що вбито її маленького сина, який вимовляв лише одне слово “мама”?!
Цей вірш, що містить у собі акт обвинувачення царизмові разом з тим говорить про людяність та інтернаціоналізм його автора, про те, що Олеся до глибини душі вражали кривди не тільки рідного народу, а й інших поневолених народів.
Інколи поет впадає в розпач, в протиріччя, заперечує те, що проголошував учора… Вірші з таким настроєм, з таким моралізуванням народжувались у хвилини важкої втоми поета. Основною ж причиною таких коливань у думках і настроях було те, що поетові бракувало чіткого уявлення про конкретні шляхи соціальної визвольної боротьби. І все ж таки визначальними в його поезії 1905-1907 років є настрої боротьби і волі, щирий поклик до бою за соціальну і національну свободу народів царської Росії, віра в світлий день нового життя.
Олександр Олесь створив чимало талановитих поезій, в яких звучить гнів проти тих, хто топтав національні права українського народу, проти панства і прислужницької інтелігенції, що ради наживи, кар’єри і вигоди відрікались од свого народу, його мови, культури.
Одним із кращих патріотичних віршів Олеся є вірш “О слово рідне! орле скутий!” (1907 р.). В ньому він з глибокою ніжністю передав свою любов до рідного слова, в якому відбились вікова історія України, краса і ніжність природи, духовне багатство рідного народу.
Перегукуючись з Лесею Українкою, поет прагне, щоб рідне слово стало його мечем і сонцем у боротьбі за визволення рідного краю.
В ряді своїх поезій Олесь підносить тему стосунків інтелігенції з народом. В них чути відгуки славнозвісного “Посланія” Т. Г. Шевченка. Поет “картає відступників од рідного народу.
Слово поета набирає інколи іронічного й саркастичного звучання, як в поезії “О, правда! Мій народ смішний безкрає… “, де Олесь із гнівом говорить.
Гнівно затаврував поет гнобительську національну політику російського царизму в_ таких віршах, як: “Хто ви? Хто ви? з нагаями… “, “Щоденно ворони летять… “, “Везли їх, зранених в борні з солдатами… ” та ін.
Бадьорі й радісні тони звучали в поезії Олеся у дні Лютневої революції 1917 року, яку він зустрічав як наближення волі народу.
Поет серцем відчував ту силу, яка відкривала новий семафор в історії людства. Тією силою був народ-трудівник.
Краса рідного краю живила талант Олеся, викликала в нього творче натхнення та найніжніші інтимні почуття. Широкі слобожанські степи, квітучі поля і гаї, Чорне море в години спокою і хвилювання, похмурі Кримські гори та зелені Карпати, природа України в різні пори року – це далеко не повний перелік розмаїтості образного наповнення в пейзажній ліриці Олеся.
Поезія Олеся захоплює нас прозорістю пейзажного малюнка, в якому все сповнено чарівності, краси природи, повнокровного життя.
Гармонією зорових та слухових вражень поет майстерно відтворює той радісний момент в природі, що настає після грози, коли все дише свіжістю, сонячним теплом, щастям. Та все-таки останній рядок, ота чудова сумовита метафора – “А сльози ще тремтять на них” – оповиває цей радісний настрій якимось смутком, що йде від самого поета, в душі якого радість обнімається з журбою. Оце злиття радості й смутку є характерною особливістю пейзажної лірики Олеся.
В Олеся нема чистого любування пейзажем, що було притаманне поетам-декадентам. Пейзаж у нього майже завжди злитий з життям людини, яка в природі черпає душевну свіжість, наснагу і енергію для боротьби (“На гори високі, на срібло снігів!”). Пейзажні малюнки часто контрастують у нього із світом міщанства (“Ходім відсіль, де радощів немає”).
Окремі пейзажні образи в ліриці Олеся сповнені глибиною народної поетики, що знаходить свій вираз і в змісті, і у пісенній формі вірша. Кого не схвилює поезія “Не беріть із зеленого лугу верби”, яку композитор Я. Степовий поклав на музику! її алегорія приступна кожному, хто любить свій край, свою батьківщину.
Поет полюбляє форму задушевної розмови ліричного героя з природою (“О, сарнонько, приходь… “, “Ой, чого ти, тополенько… “, “Пташко! Будь рада теплу і весні” та ін.), що надає його поезіям щирості, безпосередності, єднає їх з народними піснями.
Не випадково деякі поезії Олеся стали народними піснями, бо вони і змістом, і формою виражають доброзичливе, сповнене ніжності і турботи ставлення народу до природи. Такими є, наприклад, “Веснянка” з драматичної поеми “Над Дніпром”, “Роси, роси, дощику, ярину” та ін.
Олександр Олесь дуже любив море. Він оспівав його суворість і ніжність в циклі поезій “З кримських образів”, що ввійшов у збірку “З журбою радість обнялась”. Море вабить поета як символ нескореності, воно викликає в нього думки про рідний край, про боротьбу за волю народу. Біля моря намагається він знайти спокій, втішити душевні болі.
На окремих поезіях цього циклу відчутно вплив “Кримських відгуків” Лесі Українки, написаних в 1897-1898 роках.
Є в Олеся цикл ліричних віршів “Щороку”, написаний у 1910 році. Це данина любові поета до рідної природи. Наче захоплююча казка про царівну-зиму звучить заспів: “Снігу, ой снігу якого!”. Весь заспів – це низка гармонійно поєднаних розгорнутих порівнянь, що розкривають красу зими. В дусі кращих зразків народної творчості звучить, наприклад, таке порівняння:
Зовсім іншого настрою сповнений вірш “В небі жайворонки в’ються”, що по праву вважається шедевром пейзажної лірики. Це чудова картинка ранньої весни. Радісний весняний настрій, музику весни, оновлення природи поет передає піснею жайворонків. Добір звуків і слів у вірші повністю відтворюють цей настрій. Нагромадження голосних та дзвінких приголосних звуків, розмір чотиристопного ямба передають металево-струнне звучання жайворонкового співу.
Образ осені особливо вдало передано у вірші “Вишиває осінь на канві зеленій!”. Є в циклі “Щороку”, як і взагалі в пейзажній ліриці Олеся різних періодів, чимало поезій, пройнятих настроєм суму і втоми, проте більшість поезій про природу, вміщених у перші його збірки, сповнені бадьорого настрою, будять думку і почуття, кличуть до життя і боротьби за людське щастя.
Є в Олеся багато прекрасних віршів про ніжну, чисту і вірну людську любов. Такі вірші духовно збагачують читача, розкривають йому красу й глибину інтимного світу людини.
Хоч сумом оповиті ці рядки, але в них – щирість і ніжність. Не випадково так перегукуються вони з віршами Володимира Сосюри, на якого мала певний вплив поезія Олеся.
Поетична творчість Олеся в еміграції – це стогін змученої за батьківщиною душі поета. На це вказують і назви його окремих збірок “Чужиною”, “Кому повім печаль мою”.
Опинившись в оточенні людців, ворожих Радянській Україні, серед буржуазно-націоналістичних запроданців, поет часто звертається, як до цілющого джерела, до вражень дитинства. Вони в’язали його з рідним краєм на чужині, вони живили його душу, його талант в хвилини розпачу і безнадії.
В багатьох печальних віршах відчувається велика любов поета до рідної землі, гірке каяття за розлуку з нею, глибина трагедії його життя:
В еміграції поет пише і сатиричні твори: збірку “Перезва” (1921 р.) та драматичну поему “Вилітали орли” (1936 р.), в яких висміює верховодів націоналістичної еміграції, що, мов пацюки, гризлися між собою за міністерські портфелі, за теплі місця й прибутки. Тип такого діяча – зрадника і пристосованця – вдало охарактеризував Олесь в одному із сатиричних віршів цього періоду.
Прагнучи хоч якось віддалитися від тяжкого для нього оточення, Олесь у цей період часто звертається до далекого історичного минулого, поетично переспівує народні перекази, легенди, казки. Особливо багато пише він казок для дітей. У цій книжці вміщено дві кращі з них.
У віршованій п’єсі-казці “Злидні” розповідається про життя бідного і багатого братів, про те, як ненажерливість, гонитва за багатством вбивають у людині все людське. Казка “Микита Кожум’яка” – поетичний переспів відомої легенди про силака, який убив страшного змія, що чинив багато горя й страждань руській землі. В легенді підкреслено, що не князі і бояри, а люди з народу, сам народ був тією силою, що рятувала рідну землю від усіякимих небезпек.
Казки Олеся приваблюють читача не тільки своїми захоплюючими сюжетами, але й високою художністю та поетичністю.
Кращі поетичні твори Олександра Олеся чарують читача щирістю та романтичною схвильованістю почуттів, простотою і ясністю вислову, легкістю й музичністю вірша. Ці риси його лірики випливають з багатства і глибин пісенної народної творчості, на яку спирався поетичний талант Олеся.
Про музичність і наспівність лірики Олеся красномовно свідчить той факт, що його поезії клали на музику понад тридцять композиторів.
Символічні образи у віршах Олеся 1905-1907 років доступні, зрозумілі, сповнені революційної романтики, що єднає їх з поезією М. Горького і Лесі Українки.
Слід вказати і на жанрове багатство лірики поета. Є в його творчості громадянська поезія, масова пісня, романсова лірика. Є пейзажні вірші, поезії туги і жалю, є вірші-роздуми та вірші з філософським забарвленням.
Своїми кращими рисами лірика Олеся мала значний вплив на дожовтневу українську поезію. Вірші Олеся ще до Жовтневої революції перекладались на російську, білоруську, грузинську і чеську мови.
“Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні й невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні проте сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача”, – таку оцінку О. Олесю дав десять років тому великий український радянський поет, вчений і громадський діяч Максим Рильський.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- “В мене крила, в крові – огонь, в душі – любов” (поет Олександр Олесь) Тривалий час творчість видатного українського поета Олександра Олеся була мало відомою широкому колу читачів, адже він був поетом-емігрантом. Змушений виїхати за кордон у 1919 році, Олесь так більше і не побачив рідної землі, адже там його чекали не визнання і слава, а табори і загибель. Його поезія не вкладалася в рамки вимог радянської влади до […]...
- В. Маяковський – поет-лірик В. Маяковський – поет-лірик Лірика – це особливий рід літератури, тому що об’єднує героя і автора в одне ціле, адже центром зображення стає внутрішній світ поета і тим самим його ліричного героя. Чи співвідноситься таке тлумачення лірики з творчістю В. Маяковського, якого багато разів називали трибуном революції, співцем соціалізму тощо? Гадаємо, що цього поета впевнено […]...
- Олександр Олесь – О слово рідне! Орле скутий!.. (Характеристика твору) Характеристика твору Олександр Олесь “О слово рідне! Орле скутий!..” “О слово рідне! Орле скутий!” – пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, “коли він сам стоять не міг”. Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово – це душа народу і її, душу, можна зберегти, […]...
- Критика “О слово рідне! Орле скутий!..” Олександр Олесь Громадянська лірика Олександра Олеся – це відображення особистої позиції поета в суспільстві, його переконань, ідеалів, урешті-решт, це свідчення часу, доби, у яку він жив. Вірш ” О слово рідне! Орле скутий!.. ” (1907 р.) зображує тяжке становище української мови в перші десятиліття XX ст., а також розуміння автором ролі поетичного слова, справжньої поезії в житті […]...
- “З журбою радість обнялась… ” (Олександр Олесь) Є вірші – квіти. Вірші – дуби. Є іграшки вірші. Є рани. Є повелителі і раби. І вірші є каторжани. Крізь мури в’язниць, по тернах лихоліть – ідуть, ідуть по етапу століть… Л. Костенко Журба підіймається хвилею з глибини душі, злітає вище… вище… квилить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті… Аж ось під срібний […]...
- Архілох – воїн, аристократ, поет-лірик I. Антична доба славних воїнів і поетів. (Давньогрецький поет Архілох був уродженцем о. Парос, сином аристократа і рабині. Прожив бурхливе, сповнене небезпек життя. Найманим воїном брав участь у багатьох воєнних сутичках, об’їздив чимало країн. Добре знав ціну війні, миру і людському життю. Про це він писав у своїх віршах, яких збереглося понад сотню.) II. Віддзеркалення […]...
- Малишко – поет-лірик від Бога Андрій Малишко (14 листопада 1912 – 17 лютого 1970) Андрій Малишко – поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті – Максим Рильський, Павло Тичина, […]...
- Олександр Олесь – Чари ночі (АНАЛІЗ) Аналіз твору Олександр Олесь “Чари ночі” Літературний рід : лірика. Жанр : романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики : інтимна (любовна). Провідний мотив : захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір : ямб. Літературознавці про твір. Вірш належить до збірки “З журбою радість обнялась”. Автор закликає читача улити “струмінь власної душі” у […]...
- Аналіз “О слово рідне! Орле скутий!..” Олександр Олесь ” О слово рідне! Орле скутий!.. ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: патріотична лірика. Жанр: вірш-медитація (історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу). Мотиви: Щире захоплення рідним словом; гнівне картання тих, хто його нищить ізневажає; заклик любити […]...
- Олександр Олесь – Чари ночі (Характеристика твору) Характеристика твору Олександр Олесь “Чари ночі” Літературний рід : лірика. Жанр : романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики : інтимна (любовна). Провідний мотив : захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір : ямб. Літературознавці про твір. Вірш належить до збірки “З журбою радість обнялась”. Автор закликає читача улити “струмінь власної душі” у […]...
- Олександр Олесь – Біографія (СКОРОЧЕНО) Олександр Олесь Справжнє прізвище – Кандиба (1878-1944) Символіст Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Брав участь у випуску рукописних журналів “Комета” та “Первоцвіт”, в яких з’являються […]...
- Олександр Олесь – О слово рідне! Орле скутий!.. (АНАЛІЗ) Аналіз твору Олександр Олесь “О слово рідне! Орле скутий!..” 1909 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: патріотична. Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про вірш. У збірці “Будь мечем моїм… ” О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему […]...
- Глушко Олександр – письменник історик і лірик Реферат на тему: Глушко Олександр – письменник історик і лірик Історія – це лірика чи епос? У нашій свідомості вона органічніше співвідноситься з епосом. Історія для нас – це масштабність суспільно вагомих подій, епохальність ситуацій, зіткнень, часто виражених у військових колізіях, поєдинках, придворних інтригах. Історію ми звикло сприймаємо як фабулу реальних фактів, що багатогранно позначалися […]...
- Олесь Олександр – Біографія Олександр Іванович Канди́б – український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. Олександр Олесь (справжнє прізвище – Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. дід по матері орендував маєток у селі Верхосулі, де провів молоді роки Олесь. Батько, Іван […]...
- Аналіз “Чари ночі” Олександр Олесь ” Чари ночі ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “Чари ночі” : інтимна лірика, Жанр “Чари ночі” : романс, Мотиви “Чари ночі” : захоплення красою життя і красою кохання, Віршовий розмір “Чари ночі”: Чотиристопний ямб. Художні особливості “Чари ночі” : щоб […]...
- Критика “Чари ночі” Олександр Олесь Олександр Олесь – один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш ” Чари ночі ” став однією з найулюбленіших у народі пісень “Сміються, плачуть солов’ї”. І не дивно: За жанром цей твір – романс. “Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла”. Справді, життя пролітає, як […]...
- Твір на тему: Мій улюблений поет Мій улюблений поет З журбою радість обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! О. Олесь Журба підіймається хвилею з глибини душі, злітає вище… вище… квилить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті… Аж ось під срібний спів соловейка розцвітає небаченої краси квітка, розливаючи […]...
- Поет – друг і захисник народу (за поемою Лесі Українки “Давня казка”) Поему “Давня казка” Леся Українка написала у 1893 році. У цей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспільному житті Леся Українка і написала в поемі “Давня казка”. Саме тому головний герой твору – поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була “і дзвінкою, і […]...
- Олександр Олесь – Он чужино, чужинонько (Пісня) ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ПІСНЯ Он чужино, чужинонько, Зрадливая дружинонько! Одружився я з тобою Після січі, після бою. Після січі – посічений, Після бою – скалічений. Пішов в хату – не топилось, Хотів з’їсти – не варилось. Хотів лягти і спатоньки, Як десь там, у матінки, А в головах на весілля Не подушка, а каміння. Хотів лиха […]...
- Олександр Блок – поет російського символізму Каждый миг есть чудо и безумье, Каждый трепет непонятен мне, Все запутаны пути-раздумья, Как узнать, что в жизни, что во сне? Б. Брюсов Що таке мистецтво? Може воно приносити користь чи в ньому немає ніякої користі? Що таке символ у мистецтві? Такі запитання хвилювали людей завжди. А особливо актуальними вони стали на межі XIX і […]...
- Олександр Олесь – Над колискою ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ НАД КОЛИСКОЮ Спить мій малесенький, спить мій синок… Спить він, наслухавшись дивних казок. Нащо ж ти віченьки знову розкрив?! Спи, моя пташко, то вітер завив. Стогне і виє уже він давно, Б’ється і стука у наше вікно… Геть, розбишако, в далекі степи!.. Спи, моя ластівко, солодко спи! Ось уже й вітер зовсім занімів… […]...
- Олександр Олесь – Рідна мова в рідній школі! ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? Що нам ближче, і миліш, І дорожче в час недолі?! Рідна мова! рідна мова! Що в єдине нас злива, – Перші матері слова, Перша пісня колискова, Як розлучимось з тобою, Як забудем голос твій, І в вітчизні дорогій Говоритимем чужою?! Краще нам німими стати, […]...
- Олександр Олесь – Війна з татарами (Княжа Україна) ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ КНЯЖА УКРАЇНА Війна з татарами Як довідались татари, Що повстали Холм і Львів, Землю Галицько-Волинську Хан їх знищити схотів. На волинський Володимир То не хмара чорна йде, То не грім гуде далекий, А то військо хан веде. Виїжджає князь Василько: “Залиши мій рідний край!” Але був глухий, як камінь, Хан татарський Бурундай. І […]...
- Мотиви й образи народних пісень у поезіях О. Олеся О. Олесь входить в літературу як співець кохання. Він почав писати ще в дитинстві, коли йому було приблизно дев’ять років. Значний вплив на формування майбутнього поета мали народні пісні. Як відомо, О. Олесь любив награвати собі на музичних інструментах, коли створював свої вірші. На його думку, музика може передати почуття душі найкраще, тому його вірші […]...
- Павло Грабовський – лірик і громадянин Павло Арсенович Грабовський прожив усього тридцять вісім років, з них двадцять літ поневірявся в засланні, перебував у холодних тюрмах під наглядом царських посіпак. Але ніщо його не зламало. Не перестаєш захоплюватись цільністю й стійкістю революційних переконань письменника, його працьовитістю і надзвичайною порядністю. Твори Грабовського пройняті високими помислами, які тлумачаться просто: митець повинен служити своєму народові […]...
- Тодось Осмачка – поет “розстріляного Відродження” Література української діаспори стала відомою для широкого кола українського читача в період розбудови незалежності нашої країни. В українську літературу повернулись імена письменників, яких в 20-30-ті роки доля закинула кого в табори, кого в інші країни. До таких митців належить і поет Тодось Осмачка. Народившись в кінці XIX століття, Тодось Осмачка став свідком нашої буремної історії. […]...
- Олександр Олесь – Ярослав Осмомисл (Княжа Україна) ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ КНЯЖА УКРАЇНА Ярослав Осмомисл Володимирко поволі Тихо-мирно вік дожив І на княжому престолі Ярослава залишив. Це був князь палкий, відважний, Незрівнянний у бою, Наче рвався він покласти Першим голову свою. І коли він з Ізяславом, З князем київським зійшовсь, Першим кинувся з мечем він, Всіх попереду боровсь. І бояри зупиняли: “Ярославе, князю, стій: […]...
- Чим близький мені поет Василь Стус Чим близький мені поет Василь Стус Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів […]...
- Поет – головний герой “Давньої казки” Лесі Українки Поет – головний герой “Давньої казки” Лесі Українки Поему “Давня казка” Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті. Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька: На обличчі у поета Не и ціла […]...
- Олександр Олесь – Україна в старовину УКРАЇНА В СТАРОВИНУ Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе. Велетенські граби, вільхи, Сосни, явори, дуби Раз в століття полягають Після віку боротьби. Де родились, там вмирають, Обертаються у тлінь, На могилах виростає Ряд наступних поколінь. По лісах шумлять потоки, Смарагдові від трави, Розпливаючись то в багна, […]...
- Поет своєї епохи (1897-1968) Народився на Херсонщині в селянській родині. Закінчив Єлисавет-градське реальне училище, вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Перша світова війна не дозволила продовжити навчання: його мобілізували і відправили до Київської військової школи. У 1917р. Маланюк переходить до лав УНР. Після поразки уряду УНР емігрує до Польщі, а потім до Чехо-Словаччини. Там навчався у Господарській академії у […]...
- Олександр Олесь – Наші предки – слов’яни НАШІ ПРЕДКИ – СЛОВ’ЯНИ Над озерами, річками, На полянах лісових, На стрімких високих горах, На просторах степових, – Де лише сіріє стежка Або вкрився збіжжям лан, Скрізь розкидались оселі Наших прадідів-слов’ян. Оселялись цілим родом: Що людина, як одна?! Кревні люде – рід складали, Кревні роди – племена. Наймудріший і найстарший Цілим родом керував, Видавав щодня […]...
- Олександр Олесь – Печенізька облога Києва (Княжа Україна) ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ КНЯЖА УКРАЇНА Печенізька облога Києва Раз дізнались печеніги, Що для бою час настав, Що в Болгарїї далекій Забарився Святослав. Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли, Загриміли всюди сурми, Тарабани загули. А у місті плач і стогін: Ані вийти, ні ввійти, Став людей косити голод, Став в могили їх нести. А в той час […]...
- Олександр Олесь – “Як жити хочеться!..” Як жити хочеться! Несказанно, безмірно… Не надивився я ні на зелену землю, Ні на далекі сині небеса. Я не наслухався ні шуму рік широких, Ні шелесту лісів дремучих, темних, Ні голосу пташок, що вихваляють світ. Я все життя горів на огнищі людському, Я все життя неначе був розп’ятий За злочин чийсь на вічному хресті. Я […]...
- Поет, народ і Батьківщина (за віршем П. Тичини “Я утверждаюсь”) Щоб зрозуміти основну думку твору, треба знати, у який період творчості письменника він був написаний. Це роки Великої Вітчизняної війни. Поет живе в столиці Башкирі! – Уфі, багато працює. Він дуже хвилюється за долю своєї Батьківщини, за Україну. Тому гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті – це головні […]...
- З журбою радість обнялась… (за творчістю Олександра Олеся) Хтось ударив без жалю по серці моїм,- І забилося серце в вогні золотім… І посипались іскри ясні, І в дзвінкі обернулись пісні. Зачаровані музичним ладом поетичної строфи, ми образно сприймаємо романтичний світ лірики Олександра Олеся. Герой його поезії сповнений молодих сил і прагнень, він відчуває буяння життя і оптимістично сприймає дійсність. Його пісні – це […]...
- Замовкніть всі; великий час прийшов… – Олесь Олександр Замовкніть всі; великий час прийшов. Мовчать в сю мить громи-гармати, Схилилась наша хоругов, І на коліна стала мати, На терезах життя і смерті ми, І хтось один з них переваже… Коли життя – гриміть, громи! За волю кожний з нас поляже! 1916...
- Олександр Олесь – Ярослав Мудрий ЯРОСЛАВ МУДРИЙ Після ката Святополка, Що замучив трьох братів, Брат четвертий на престолі, Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом знову люди Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ […]...
- Юрій Федькович – як лірик Юрій Федькович – як лірик “Федькович – се талант переважно ліричний, – писав І. Франко, – всі його повісті, всі найкращі його поезії, навіяні теплими, індивідуальними чуттями самого автора так і здається, що автор співає і розказує всюди проте, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно лежить чаруюча сила його […]...
- Олександр Олесь – Грицеві курчата ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ГРИЦЕВІ КУРЧАТА Казка Жив собі Максим убогий Коло річки, край села. Крім дітей та жінки, в його Тільки курочка була. Нанесла вона яєчок. Вже й Великдень ось-ось-ось! Хоч би кожному яєчком Розговітись довелось! Та старий Максим міркує: “Поїдяться крашанки, А коли підсипем квочку, Будуть згодом курочки. Швидко виростуть курчата, Навесні почнуть нестись, От […]...
Зі скількох розділів складається роман п'ятнадцятирічний капітан.