Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського “В лесах”
Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського “В лесах”
Поетичний стиль обрядових пісень у романі Андрія Печерського “В лесах”
Проблеми фольклору сьогодні стають дедалі актуальнішими. Жодна гуманітарна наука не обходиться без вивчення його матеріалу. Фольклор – це особливий продукт поетичної творчості, одним із видів якої є також і література . Тому між поетикою фольклору й літератури існує тісний взаємозв’язок. Значний внесок у розвиток фольклорних традицій у світовій літературі зробив П. І. Мельников (Андрій Печерський). У народних звичаях і обрядах знаходить письменник щиру
Усталеність форм старообрядницького побуту багатьма, в тому числі і П. І. Мельниковим-Печерським, сприймалася прихильно як прояв духовної самобутності, яку зберігав народ . Відкриваючи роман, ми потрапляємо в край стародавній і таємничий, де ще живі легенди та перекази про невидимий град Кітеж і нашестя Батия на Стародавню Русь. “Старая там Русь, исконная, кондовая. С той поры как зачиналась земля Русская, там чуждых насельников не бывало. Там Русь сысстари
Метою статті є аналіз поетичного стилю обрядових похоронних пісень у романі Андрія Печерського “В лесах”.
Від похоронних плачів віє віддаленою старовиною. Це давній обряд, залишки староруської тризни (завершальна частина поховального обряду, що складається з поминальної учти, під час якої випивають суміш пива, меду і виноградного вина), при здійсненні якої близькі до покійника, особливо жінки, голосили “плачем великим” . Усюди на Русі збереглися ці пісні, які вилились із ураженої тяжким горем душі. Із вуст у вуста переходили вони протягом віків від одного покоління до іншого, незважаючи на заборону церковних пастирів творити язичницькі “плачі” над християнськими тілами.
Ніде так не збереглися ці відголоси старовини, як у лісах півночі Росії, де за браком церков народ менше, ніж у інших місцевостях, піддавався впливові духовенства. Плакальниці, плачниці – виразниці чужого горя, жінки, які за наймом голосять і виконують стародавні “плачі” на похороні і на поминках, прямі нащадки тих віщунок, які “великими плачами” справляли тризни над тілами наших пращурів. Похоронні обряди здійснювалися ними статечно і злагоджено, за уставом, який усно передавався із роду в рід. На багатих похоронах плачі виконувались у вигляді драми: головна плакальниця починає голосіння, а інші хором їй відповідають. Різними бувають плачі при виносі покійника з дому, під час перенесення його на цвинтар, біля щойно заритої ями, за похоронним столом, при роздачі дарів (якщо помирала молода дівчина) . Одні поховальні пісні виконувалися від імені чоловіка чи дружини, інші – від матері чи батька, брата чи сестри; були звернені вони то до покійника, то до родичів, то до знайомих та сусідів. І на все свій порядок, на все свій устав. Таким чином, одночасно відбувалося два похорони: один – церковний, другий – давній, староруський, від якого віяло тою старовиною, коли наші предки ще поклонялися Ходячій Хмарі – Сварогу. Потім стали поклонятися Сонцю – Даждьбогу і, нарешті, Громові – Перуну, або Громові Гримучому. Щось подібне було у давніх еллінів: спочатку поклоніння Урану (небу), потім Кроносу (часові, який указувався ходом сонця) і Зевсу (грому). Що в еллінів Кивила – то у слов’ян Мати Сира Земля .
Знавець давньої літератури, Андрій Печерський іноді вдавався до прямих перегуків з шедеврами російського середньовіччя. “Плачется Мать Сыра Земля: “О ветре ветрило!.. Зачем дышишь на меня постылою стужей?.. Око Ярилино – красно солнышко!.. Зачем греешь и светишь ты не по-прежнему?..” . Наведені рядки виразно вказують на свідоме наслідування поетики “Слова о полку Ігоревім”. Із народно-язичницького пантеону запозичує письменник символічні образи Ярила і Матері Сирої Землі, які несуть людську любов і душевний спокій.
Роман “В лесах” знайомить із звичаями і повір’ями старообрядців. Здається, що молитви, поклони, пости в скитах наповнюють усе їх існування. Але далі виявляється: “Божье слово в скитах распределяется согласно издавна составленному прейскуранту: за малую мзду – краткая молитва, за 50 целковиков преставившегося поминают “во веки”… ” . Ось перед нами картина похорону улюбленої дочки багатого купця Потапа Чапуріна. За Волгою спрадавна суворо дотримувались звичаїв, тому Чапурін не відставав від людей, не порушував старих обрядів. За гробом Насті (героїні роману) слідом за рідними ідуть із пониклими головами сім жінок. Усі в синіх сарафанах з чорними рукавами і білими хустками на головах. Попереду ступає головна плакальниця Устина. Хоронять дівчину, тому в руках у неї зелена гілка, загорнута в червону хустинку.
Розпочала Устина плач від імені матері, інші плакальниці хором голосять, повторюючи за нею:
На полете летит белая лебедушка,
На быстром несется касатушка-ластушка.
Ты куда, куда летишь, лебедь белая,
Ты куда несешься, моя касатушка?..
Не утай, скажи, дитя мое родное…
Ты в какой же путь снарядилася,
Во которую путь-дороженьку,
В какие гости незнакомые,
Незнакомые, нежеланные?
Собралася ты, снарядилася
На вечное житье, бесконечное…
Віддали дівчину Матері Сирій Землі, засипали рудо-жовтим піском. І тільки-но келійниці проспівали “вічну пам’ять”, як над свіжою могилою знову заголосили, розпочавши новий плач:
Я кляну да свою буйну головушку,
Я корю свое печально скорбно сердечушко!
Ай, завейте, завейте-тка, ветры буйные,
Вы развейте, развейте-тка желты пески,
Что на новой, на свежей на могилушке,
Расколите, расколите гробову доску,
Разверните, разверните золоту парчу.
Разверните, разверните бел тонкой саван,
Размахни ты, моя голубонька, ручки белые,
Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые,
Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные…
Після похорону всі сіли за стіл, а плакальниці стали під вікнами будинку і завели “поминальний плач” від імені матері до покійної дочки із запрошенням її на поминальну тризну:
Родимая моя доченька,
Любимое мое дитятко,
Тебе добро принять-пожаловать
Стакан да пива пьяного,
Чарочку да зелена вина,
От меня, от горюши победныя…
Ты пожалуй, бела лебедушка,
Хлеба-соли покушати:
Дубовы столы порасставлены,
Яства сахарны наношены.
Як тільки скінчили обідати, почали роздавати подарунки. І лише одна плакальниця заголосила, звертаючись уже не до покійної, а до людей:
Вы ступайте, люди добрые,
Люди добрые, крещеные,
Принимайте дары великие,
А великие да почетные…
А під час роздачі подарунків продовжили голосіння келійниці:
Не была я, горюша, забытлива,
Не была, победна головушка, беспамятна,
Поспрошать родное свое детище,
Как раздать кому ее одеженьку.
Ведь сотлеют в сундуках платья цветные,
Потускнеют в скрыне камни самоцветные,
Забусеет в ларце скатной жемчуг…
В основі обрядових плачових пісень у Андрія Печерського – жива розмовна мова, представлена переважно побутова лексика. Дуже часто вживаються такі слова, як люди, дитя, девицы, молодки, путь, дорога, могила, гроб, саван, доска, песок, земля, руки, очи, уста, сундук, ларец, дары, камни, жемчуг, золото, парча, ленты, платочки, платья, тучи, небо, заря, месяц, свет, ветер, лес та ін. На відміну від багатьох інших жанрів фольклору, в обрядових поминальних піснях майже не вживаються діалектні слова.
Яскравою жанровою специфікою вирізняється у романі стиль поминальних плачів. Насамперед слід відзначити, що багато іменників у них вживаються з різними пестливо-здрібнілими суфіксами: лебедушка, ластушка, касатушка, головушка, молодушка, беседушка, могилушка, звездушки, горушки, дитятко, доченька, дороженька, одеженька, подруженьки, словечушко, сердечушко, горюша, утрышко, солнышко, тучка, облачко та ін. Суфікси – ушк-/-юшк-,-ишк-/-ышк – – оньк-/-еньк-, – к – у народній ліричній пісні значно підсилюють її емоційну виразність, слугують важливим засобом вираження почуттів любові, ласки, ніжності.
Специфічні епітети похоронних плачів. На відміну від билин та історичних пісень, де функція епітетів головним чином описово-зображувальна , в народних ліричних обрядових піснях їх функція переважно емоційно-оцінна: белая лебедушка, белые ручки, светел месяц, ясна звездушка, звездистые очи, раннее утрышко, сахарные уста, скатной жемчуг, самоцветные камни, золотое блюдо, золотая парча, пуховая перинушка, красно солнышко, красны девушки, молоды молодушки, добры молодцы, люди добрые, люди милостивые, люди жалостливые, родное дитя, родная доченька, любимое дитятко, буйные ветры, буйная головушка, младая головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака та ін. Доведено, що в російському фольклорі переважають епітети білий, червоний, золотий, добрий. У билинах часто реалізується значення світлий, ясний, яскравий. Семантика таких слів зберігає історичну пам’ять слова білий, характеризується у більшості випадків позитивними асоціаціями і зв’язана з поняттями радісний, щасливий, молодий, веселий, світлий, добрий та ін. Зовсім інші асоціації, почуття, настрій викликають епітети в сполуках буйные ветры, буйная головушка, скорбное сердечушко, свежая могилушка, гробовая доска, тонкий саван, слезовое времечко, победная горюша, высокие горушки, дремучие леса, ходячие облака, люди жалостливые, люди приступливые, гости незнакомые та ін., які знаходяться в опозиції і зв’язані з поняттями чорний, темний, сірий, дрімучий. За першим рядом епітетів здавна закріпилася символіка чистоти, краси, за другим – ворожих до людини сил. У дохристиянській слов’янській міфології зіставлення білий – чорний було глибоко символічним: світле зв’язувалося з Білими Богами (Святовит, Ярило), а темне – з Чорними Богами (Стрибог – Триглав – Троян), які асоціювались із поняттями ночі та потойбічного світу. У фольклорі відомі два боги-побратими, які після створення світу стали ворогами, – це Білий Бог і Чорний Бог: Ярило їхав на білому коні, а Триглав – на чорному .
Отже, спостерігаючи над функціонуванням двох груп епітетів у похоронних плачах, можна говорити про їх повне семантичне протиставлення. Це пояснюється, очевидно, тим, що обрядові пісні зберегли характерні риси дохристиянської слов`янської міфології . За допомогою цих та інших, подібних до них, епітетів у похоронних піснях виражаються найрізноманітніші почуття: горе втрати, розпука, любов, ніжність. Так, наприклад, від імені матері звертається плакальниця до покійної:
Ты куда, куда летишь, лебедь белая,
Ты куда несешься, моя касатушка?
Ще більшою зворушливістю характеризуються епітети, якими наділяє мати, героїня роману А. Печерського, свою дочку: дитя мое родное, девица таланная, доченька родная, моя голубонька, моя ластушка, моя лебедушка, родимая моя доченька, любимое мое дитятко, красна девица та ін. Наведені епітети стійкі. Вони переходять із однієї ліричної пісні в іншу:
Отлетела моя доченька родная
За горушки она да за высокие,
За те ли за леса да за дремучие,
За те ли облака да за ходячие…
Важливу жанрову особливість похоронних пісень, використаних А. Печерським, складає вживання у них поетичної символіки. В основі створення поетичних символів лежить зіставлення образів і явищ людського життя з образами та явищами світу природи. Символи надають плачам яскравої поетичної образності . Так, у похоронних піснях головним символом є птах (лебедь белая, ластушка, голубушка). Образ птаха знаходимо в усіх без винятку первісних культурах і рештках культур, що залишилися від язичницького світу, і навіть у сучасних світових релігіях. Чи не найпоширенішим є уявлення про те, що душа після смерті людини перетворюється у пташку; пташка-душа є відвідувачкою потойбічного світу, звідки приносить повідомлення про померлого. Ці та інші факти дозволяють зробити висновок, що птах у перехідних ритуалах пов`язаний із потойбічним світом, зі смертю . У похоронних піснях знаходимо ще один набір символів: путь-дорога, гости незнакомые, гости нежеланные. Дорога – це головна категорія простору між “своїм” і “чужим” світом, серцевина переходу із одного світу в інший, оскільки саме через її посередництво відбувається роз`єднання двох сфер (у нашому випадку – життя земне і потойбічне: позаду залишається земне). Обов`язковим компонентом, зв’язаним у народній свідомості з дорогою, є гості. Так, у похоронному ритуалі померла іде дорогою в гості на той світ, де її чекає вічне життя:
Ты в какой же путь снарядилася,
Во которую путь-дороженьку,
В какие гости незнакомые,
Незнакомые, нежеланные?
Собралася ты, снарядилася
На вечное житье, бесконечное…
Але душа покійниці може пташкою повернутися, оскільки на неї вдома також чекають у гості:
Ты пожалуй, бела лебедушка,
Хлеба-соли покушати:
Дубовы столы порасставлены,
Яства сахарны наношены.
Наведені приклади підтверджують, що різні символи означають не лише певні образи, але й виступають виразниками того чи іншого почуття, створюючи певний емоційний колорит. Варто відзначити, що в обрядових похоронних піснях переплітаються елементи фольклору: символом туги та печалі є “потерянное за облачком солнышко”, “закатившийся за тучку светел месяц”, “горы высокие”, “леса дремучие”. Печаль, розлуку символізує також сон дівчини і колискова її матері:
Потихонечку приду ко твоей ко кроватушке,
Сотворю над тобой молитву Исусову,
Принакрою тебя соболиным одельчиком,
Я поглажу тебя по младой головушке:
“Да ты спи же, усни, моя бела лебедушка,
Во своем во прекрасном во девичестве.
На мягкой на пуховой на перинушке”…
І, нарешті, ніби поетичним підсумком, емоційним підсиленням і узагальненням того настрою, який передається всім змістом плачу, є останні рядки:
Покидала ты меня, горюшу, раным-ранешенько,
Миновалася жизнь моя хорошая,
Наступило горько, слезовое времечко…
Певною специфікою вирізняється і поетичний синтаксис похоронних пісень. Це виражається у тому, що в них епітети вживаються у постпозиції. Наведемо деякі приклади: лебедь белая, ветры буйные, гости незнакомые, красота ненаглядная, дитя родное, дитятко удатное, во гробу дубовом, ручки белые, очи звездистые, уста сахарные, горюша победная, пиво пьяное, яства сахарны. Постпозитивне вживання епітетів, винесення їх у кінець рядка акцентує нашу увагу на тій чи іншій якості предмета, підкреслює ту чи іншу ознаку:
Размахни ты, моя голубушка, ручки белые,
Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые,
Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные,
Посмотри на меня, на горюшу победную…
Жанрова специфіка похоронних пісень проявляється також у вживанні частих звертань, які використовуються тут значно ширше, ніж у інших жанрах фольклору:
Ах, завейте, завейте-тка, ветры буйные,
Вы развейте, развейте-тка желты пески,
Что на новой, на свежей на могилушке,
Расколите, расколите гробову доску,
Разверните, разверните золоту парчу…
Перший рядок, який розпочинається звертанням до вітру, символічного образу печалі, передає тяжкі душевні переживання матері. Звертання посилюють емоційність виражених думок і почуттів, які висловлюються на адресу певної особи: Куда летишь, лебедь белая?; Куда несешься, моя касатушка?; Скажи, дитя мое родное; Уж счастлива ж ты, девица таланная; Усни, моя бела лебедушка; Скажи, дитятко мое удатное; Размахни ты, моя голубонька, ручки белые; Разомкни ты, моя ластушка, очи звездистые; Распечатай, моя лебедушка, уста сахарные; Вы ступайте, люди добрые, люди добрые, крещеные та ін.
Варто зауважити, що для голосінь, як і загалом для інших пісенних жанрів фольклору, характерним є досить широке вживання порівняльних зворотів (Как пчела в меду, у меня ты купалася, как скатной жемчуг на золоте блюде рассыпалася). Розгортання метафоричного контексту активізує образ порівняння, він набуває додаткової виразності, наочності, дає поштовх для розвитку подальших асоціацій. При цьому стійке порівняння отримує додаткові семантичні відтінки, а розвиток його образності породжує метафоризацію оточуючого контексту, створює семантичну двоплановість . Багато лексем реалізують усталені асоціативні конотації: белая лебедь, белые ручки, белый саван, горькие слезы, горькое время, горькая судьбинушка, высокие горы, красное солнце, красная девица, светлый месяц, дремучие леса, буйная головушка, сахарные уста, сахарные яства, золотое блюдо, золотая парча. Не можна не звернути увагу на часте вживання повторів (Ах, завейте, завейте-тка, ветры буйные, Вы развейте, развейте-тка желты пески, Расколите, расколите гробову доску, Разверните, разверните золоту парчу), тавтологічних виразів (на полете летит, на быстром несется, молоды молодушки), традиційних редуплікацій (путь-дороженька, хлеб-соль, ум-разум, раным-ранешенько, принять-пожаловать), синтаксичного паралелізму (Не светел месяц за тучку закатался, не ясна звезда со небушка скатилася – отлетела моя доченька родная), риторичних запитань (Ты куда, куда летишь, лебедь белая, Ты куда несешься, моя касатушка? Не утай, скажи, дитя мое родное, Ты в какой же путь снарядилася, Во которую путь-дороженьку, В какие гости незнакомые… Собралася ты, снарядилася), вигуків (ах, ай, о) та інших прийомів традиційної пісенної стилістики.
Отже, окрім розмовного, у романі Андрія Печерського можна виділити ще два стилістичні потоки – фольклорний і церковно-книжний. Саме від фольклору бере свій початок ритмізація прози, яка найсильніше зближує “В лесах” з народною стихією. “Ой леса-лесочки, хмелевые ночки! Видишь ты, синее звездистое небо, как Яр-Хмель-молодец по Матушке Сырой Земле гуляет, на совет да на любовь молодых людей сближает?… ” . Письменник нерідко вдається до розповіді, що нагадує билину, народну пісню, голосіння… І це не стилізація, а глибоке проникнення у внутрішній світ героя.
Давно відійшли в минуле звичаї та обряди, зображені П. І. Мельниковим-Печерським у романі “В лесах”, але мова народу живе у піснях. Це дозволяє зробити висновок, що фольклорний текст – це особлива форма існування людської культури. Мова народних обрядових пісень у романі Андрія Печерського відображає національну специфіку бачення способів фіксації і поділу об’єктивної дійсності. Однією з її функцій, тісно пов’язаних із комунікативною, є функція збереження і передачі національної самосвідомості, традицій, культури та історії народу.
Література
1. Алимпиева Р. В. Семантическая структура слова белый // Вопросы семантики. – Вып. 2. – Л.: Наука, 1976. – С. 54-61.
2. Еремина В. И. Поэтический строй русской народной лирики. – Л.: Наука, 1978. – 359 с.
3. Катунский А. Старообрядчество. – М.: Политиздат, 1971. – 385 с.
4. Колпакова Н. П. О жанровой и сюжетно-тематической классификации русских народных бытовых песен // Советская этнография. – 1983. – № 6. – С. 24-32.
5. Лазутин С. Г. Композиция частушек // Лазутин С. Г. Поэтика русского фольклора. – М.: Высш. шк., 1981. – С. 75-93.
6. Лазутин С. Г. Русские народные лирические песни, частушки и пословицы: Учебное пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 1990. – 240 с.
7. Лотман Л. М. Мельников-Печерский // История русской литературы. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1956. – Т. 9. – Ч. 11. – 220-261 с.
8. Маєрчик М. Орінтоморфні уявлення про душу //Студії з інтегральної культурології. I. Thanatos. – Львів: Літопис, 1996. – С. 52-59.
9. Пропп В. Я. Принципы классификации фольклорных жанров //Советская этнография. -1983.- № 4. – С. 147-159.
10. Мельников П. И. (Андрей Печерский). В лесах: В 2 кн. – Кн. 1. – Минск: Беларусь, 1977. – 621 с.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Різновиди календарно-обрядових пісень Календарно-обрядова поезія пам’ятка усного мистецтва, в якій яскраво відображені життя, світогляд народу, його погляди на навколишній світ, релігійні вірування на ранніх ступенях історичного розвитку. Питання класифікації. Зародження різновидів календарно-обрядових пісень у доісторичну добу у зв’язку з господарською діяльністю людини, її практичними потребами. Залежність річного циклу обрядів від послідовності сільськогосподарських робіт. Відображення в календарно-обрядових піснях мрій […]...
- Краткое содержание В лесах – Мельников Павел Иванович В лесах Краткое содержание романа Середина XIX столетия. Привольный, богатый лесами и мастеровым людом край – Верхнее Заволжье. Живут здесь в труде и достатке, исповедуя старую веру. Тут немало мужиков, выбившихся в купцы, что зовутся тысячниками. Один из таких богатеев-тысячников Патап Максимыч Чапурин обитает за Волгой в деревне Осиповка. Дела свои Чапурин ведет по совести, […]...
- Стиль бароко в українській літературі Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття “стиль бароко”. Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали […]...
- Стиль Стиль (лат. stilos – грифель для писання) – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Мистецтвознавство під С. розуміє те спільне, що об’єднує творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом створення художнього світу. Тут С збігається з мистецьким напрямом, течією. Оскільки літературно-стильову течію започатковує оригінальний митець з яскраво вираженим світобаченням, неповторним письмом, […]...
- Індивідуальний стиль Індивідуальний стиль – іманентний (властивий його внутрішній природі) прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора, його нахилу до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів (принципів уподібнення) чи розкутого образотворення, його естетичного смаку, що в сукупності формують неповторне духовне явище. Так, I. e. П. Тичини з яскравими рисами […]...
- Поетичний геній Євгена Плужника Він був мудрець всім мудрецям на диво, Навчав-бо щастя і навчати вмів… Є. Плужник Євген Плужник… Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета? У мене в руках збірка віршів поета, видана з допомогою 3. Качуровського в далекому Мюнхені. Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета […]...
- Мотиви свободи і щастя у книжці Сковороди “Сад божественних пісень” (1722-1794) Народився у с. Чорнухи на Полтавщині у бідній козацькій родині. Навчався у Києво-Могилянській академії. Три роки (1741-1744) співав у придворній хоровій капелі цариці Єлизавети (деякий час був регентом – керівником хору), це дало змогу побувати за кордоном: в Австрії, Італії, Німеччині, Польщі, Угорщині. Там Сковорода збагачував знання, відвідував лекції відомих учених. Протягом 1753 р. […]...
- Чого нас навчає поетичний твір Д. Павличка “Добрий день” Чого нас навчає поетичний твір Д. Павличка “Добрий день” Перша книжка Д. Павличка “Любов і ненависть” вийшла в світ 1953 року. Не дарма кажуть, що про долю поета можна дізнатися, прочитавши його вірші. Із віршів першої книжки ми дізнаємося, що доля маленького Дмитра така, як і багатьох українських дітей того часу: злидні, низький рівень освіти, […]...
- Поема “Давня казка” як поетичний маніфест Лесі Українки Поема “Давня казка” як поетичний маніфест Лесі Українки З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення […]...
- Мотиви й образи народних пісень у поезіях О. Олеся О. Олесь входить в літературу як співець кохання. Він почав писати ще в дитинстві, коли йому було приблизно дев’ять років. Значний вплив на формування майбутнього поета мали народні пісні. Як відомо, О. Олесь любив награвати собі на музичних інструментах, коли створював свої вірші. На його думку, музика може передати почуття душі найкраще, тому його вірші […]...
- “Моя бо й народна неволя – то мати тих скорбних пісень” (лірика Івана Франка) Іван Якович Франко жив у важкі часи безправ’я і темряви, яка огорнула Західну Україну в другій половині XIX століття. Рідна земля задихалася в “тюрмі народів”, як називав австро-угорську монархію поет: Багно гнилеє між країв Європи, Покрите цвіллю, зеленню густою! Розсаднице недумства і застою, О, Австріє! Де ти поставиш стопи, Повзе облуда, здирство, плач народу. Щоб […]...
- “Ой у лузі червона калина” (з історії стрілецьких пісень) Коли почалася імперіалістична війна, був створений легіон під назвою Українські Січові Стрільці. Мужньо билися воїни з ворогами, відстоюючи незалежність України. Проводили вони і культурно-освітню роботу: створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Стрілецькі поети Л. Лепкий та Р. Купчинський складали пісні. Пісня “Ой у лузі червона калина” виникла у період зародження січового стрілецького руху і […]...
- Близькість поеми “Гамалія” до народних дум та історичних пісень Українські думи – один із найпопулярніших видів усної народної творчості. Тому не дивно, що Т. Шевченко, який надзвичайно високо оцінював художні якості вітчизняного фольклору, використав мотиви народних дум, невільницьких плачів, а також історичних пісень у поемі “Гамалія”. Поема Т. Шевченка не має зовнішньої правдоподібності: історичних фактів про морські походи отамана Гамалії немає. Кобзар прагнув народнопоетичними […]...
- Ідея собору в романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор” Ідея собору в романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор” Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій […]...
- Поетичний образ дівчини з народу (за п’єсою “Наталка Полтавка”) (1 варіант) І. Котляревський – не тільки перший письменник нової української літератури, але й власне перший український драматург. У своїй п’єсі він зобразив життя простих людей, показав і їх позитивні, і негативні риси. Головна героїня твору – Наталка – є уособленням ідеалу простої української дівчини. Хоч і народилася та виростала Наталка у заможній родині, але ніколи не […]...
- Поетичний образ України у поезіях П. Грабовського “Крик болю і туги за рідною Україною” – такими словами охарактеризував поезію Павла Грабовського Іван Франко. Відірваний на довгі роки від рідної землі, від рідної культури, Грабовський пам’ятав свій край, вболівав за його долю. “Коли я опинився в іркутській тюрмі з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру, – згадував Грабовський, – тяжкий сум за […]...
- Поетичний образ України у творах П. Грабовського Поетичний образ України у творах П. Грабовського Творча спадщина Павла Арсеновича Грабовського – яскраве виявлення сили, життєдайності, волелюбних традицій української літератури. Його поезія сповнена великої жертовної любові до рідного краю, знедоленого українського народу, заради якого він пішов тернистим шляхом. Усі свої сили, навіть своє життя віддав він за Україну, за “окутий, пригноблений люд”. По тюрмах […]...
- Поетичний образ Мавки (за драмою-фєєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) (2 варіант) Стільки чистого, прекрасного, наївного та водночас життєдайного й мудрого є в природі. Вона тендітна і разом з тим потужна, беззахисна й одночасно сильна. Всі ці особливості природи відобразила у своїй драмі-феєрії “Лісова пісня” талановита українська поетеса Леся Українка. Її Мавка, головна героїня цього твору, є справжнім дитям природи, вона тонко відчуває все оточуюче. В українській […]...
- Твір на тему: Нагідка (публіцистичний стиль) Ця красива декоративна рослина з яскравими веселими квітами і світло-зеленим соковитим листям прийшла до нас з півдня Європи ще з середньовічних часів. Вона добре прижилася, самостійно розсівається на городах і ціле літо прикрашає їх. Колись ця рослина була дуже модною у Франції і вважалася рідкісною. В одному з парків Парижа є скульптура Маргарита з нагідкою […]...
- Поетичний образ Роксолани (за романом П. Загребельного “Роксолана”) Поетичний образ Роксолани (за романом П. Загребельного “Роксолана”) І. Роман “Роксолана” – історія боротьби дівчини за свою особистість. II. Зовнішність та внутрішній світ Роксолани. 1. Портретна характеристика дівчини. 2. Розум та чесний характер. 3. Самотність на чужині. 4. Любов до України, допомога рідному місту. 5. Піклування про турецьких людей (у Стамбулі була збудована мечеть за […]...
- Поетичний образ України у поезії Лесі Українки Поетичний образ України у поезії Лесі Українки Леся Українка, письменник-боєць, мала “в серці те, що не вмирає”, тобто палкий прометеївський вогонь любові до трудящих людей, до Батьківщини. Цю велику любов вона пронесла через усе своє життя. Поетеса оспівувала красу України, лила гіркі сльози над долею людей і вкладала у їхні руки слово-меч, кликала до боротьби, […]...
- Поетичний образ України в поезіях Володимира Сосюри “Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай”, – написавши колись ці слова, Володимир Сосюра, мабуть, вже ніколи не розлучався з ними. Його життя і творчість відбулися під цим “девізом”. Поет палко любив свій рідний край, всього себе віддавав йому, а натомість брав натхнення й силу, щоб творити “пісні солов’їні” задля України. […]...
- Лірика Андрія Малишка – це пісня душі Знайомлячись з українською літературою та літературою інших країн і народів, я багато розмірковував над питанням, як і чому люди стають письменниками, поетами, драматургами. Зрештою, я дійшов висновку, що таємниця творчості назавжди залишиться таємницею, але деякі, якщо можна так сказати, критерії я все-таки визначив для себе. На мою думку, головним, що повинна мати людина, щоб стати […]...
- Соціальна спрямованість, реалізм та народність пісень І. П. Котляревського в п’єсі “Наталка Полтавка” Всесвітньо відомий російський композитор П. Чайковський відзначав: “Бувають щасливо обдаровані натури і так само бувають обдаровані народи. Такий народ-музикант – це українці”. Гортаючи сторінки історії, бачимо, що саме у поетичних рядках пісень український народ зберігся як нація з викінченою культурою, милозвучною мовою, багатими традиціями та звичаями. А зібрати воєдино, висвітлити багатство душі народної, затаврувати ганебне, […]...
- Серед моря пісень (за оповіданням Степана Васильченка “Дитинство Шевченка”) Українські народні пісні були популярні серед народу в далекому минулому. У них народ розкривав свою душу, розповідав про своє злиденне життя. Звенигородщина – це співучий куток України. Там усі любили співати і слухати пісні. Прийде вечір – всі вулиці в селі гудуть піснями. А ранком за селом чабан виспівує про своє бурлацьке життя: Та нема […]...
- Меланка – поетичний символ України (за п’єсою “Свіччине весілля” І. Кочерги) Німецький філософ А. Шопенгауер писав, що жінка не здатна до великих почуттів і справ, що її земне призначення – бути лише матір’ю, опорою чоловікові. Але українки вже багато століть своїм життям доводять і силу почуттів, і талант материнства, і велич справ. Чимало творів української літератури уславили й возвеличили жінку. Кожен з них прославляв жінку по-своєму […]...
- Поетичний образ дівчини з народу (за п’єсою “Наталка Полтавка”) (2 варіант) “Наталка Полтавка” І. Котляревського – перша класична українська п’єса. Сотні людей переписували і вчили напам’ять пісні з неї, а їх – аж 22. Це був перший твір з народного життя, де показано ідеальний образ української дівчини. І. Котляревський не випадково ввів пісні у п’єсу, бо кожна з них допомагала глибше розкрити образ твору. З пісні, […]...
- Поетичний образ України в поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри Поетичний образ України в поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри “Сосюра був народним улюбленцем, за ним ходили легенди. Кілька поколінь радянських студентів виросло з його лірикою на вустах, численні ентузіасти розносили співуче Сосюрине слово по Україні”, – писав Олесь Гончар. Натура поета у всій її щирості і глибині розкрилася у вірші “Любіть Україну”. Це сердеч-не слово […]...
- Меланка – поетичний голос України (за драмою “Свіччине весілля”) Українська література, як і всяка інша література світу, має безліч прикладів чудових жіночих образів. До них, безумовно, належить і образ Меланки з драми Івана Кочерги “Свіччине весілля”. Про це ми дізнаємося вже з передмови до п’єси: “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом […]...
- Поетичний образ Мавки (за драмою-фєєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) (1 варіант) Леся Українка ввійшла в українську класичну літературу перш за все як талановита поетеса. Її твори стали найдорогоціннішими перлинами народної скарбниці. Ставши в ряд із геніями своєї епохи, Леся Українка жила в одному духовному вимірі з найчеснішими душами та найсвітлішими розумами доби. Такою вона входить у сьогодення. Можливо, саме тому прекрасні поеми, вірші, драми, переклади хвилюють […]...
- Пісенно-поетична творчість Андрія Малишка З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі “Пісню про рушник”, “Ми підем, де трави похилі”, “Білі каштани”, “Стежина”, “Цвітуть осінні, тихі небеса”. І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові – Андрію Малишку. Пісенність – одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було […]...
- Проза Андрія Чайковського Проза Андрія Чайковського Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гординя Самбірського повіту, а з 1869 року – в Самборі. Майбутній письменник походив з так званої ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі. […]...
- Мої роздуми під час читання роману Андрія Головка “Бур’ян” Виданий у 1927 році, роман “Бур’ян” одразу поставив автора в ряд видатних письменників України. Твір викликає багато роздумів про вчинки героїв, їх переконання, сумніви, вагання. Головним героєм є молодий партієць Давид Мотузка. Він повертається додому, де не був вже кілька років. Повертається з надією, з вірою і сподіваннями на краще життя. Цікавлять зміни, які сталися […]...
- Рідна мати моя (за поезією Андрія Малишка) “Рідна мати моя” (за поезією Андрія Малишка) Я довго добирав слова, якими б можна було розпочати цей твір. Слова, які б відбивали те почуття, що сповнює моє серце, що є джерелом моїх кращих вчинків і що часто примушує вимогливіше ставитися до себе. Це почуття – безмірна, трепетна, свята любов до матері. І як же я […]...
- Людська доля та любов до рідної землі в творчості Андрія Малишка Людська доля та любов до pідної землі в твоpчості Андpія Малишка Андpій Малишко і наpодна пісня. Так, саме наpодна, бо поpяд з піснею фольклоpною люди співають пісні, ствоpені на слова Малишка, інколи не замислюючись над тим, хто автоp? Уявити нашу Укpаїну без пісень не можливо. Hе можливо уявити нашого наpоду, позбавленого поезій Малишка. В них […]...
- Мої сприйняття творчості Андрія Головка Глибоке враження справила на мене творчість видатного українського письменника Андрія Головка після знайомства з його неперевершеними творами та життєвим шляхом. Ця людина дуже цікава, бо наділена вона якимось своєрідним світоглядом, має свою точку зору, події у творах завжди зображує через призму свого сприйняття. Що ж впливало на формування світогляду письменника, як визначив він своє призначення […]...
- Поетичний образ Мавки (за драмою-фєєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) (4 варіант) “Лісова пісня” – один із найпоетичніших творів у світовій літературі. Здається, всю свою ніжність, все багатство прекрасної душі, любов до рідного краю та його людей перелила Леся Українка у безсмертні рядки. В останній рік життя письменниця згадала дитинство, волинські ліси. З туги за ними й народилася драма-феєрія, що досі чарує і хвилює шанувальників Лесі Українки. […]...
- Поетичний образ Мавки (за драмою-фєєрією Лесі Українки “Лісова пісня”) (3 варіант) “Лісова пісня” є одним з найкращих творів української літератури. У цій драмі-феєрії Леся Українка розкрила конфлікт між прагненням до волі й власницькими звичками людини, що перешкоджають їй стати вільною. У п’єсі відображено постійну боротьбу між світлими і темними силами в житті людей і и природі. Своїм ідейним спрямуванням “Лісова пісня” є засудженням приватно-власницьких відносин у […]...
- Поетичний образ Наталки Полтавки – дівчини з народу за п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка” Поетичний образ Наталки Полтавки – дівчини з народу за п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка” I. П’єса “Наталка Полтавка” І. Котляревського – один із перших драматичних творів, у якому реалістично змальовано життя українського села XIX століття. II. Наталка – типовий образ української дівчини-селянки. 1. Типові моменти дійсності в основі сюжету (віддання дівчини заміж за багатого нелюба […]...
- Пісенна творчість Андрія Малишка Наш народ здавна славиться поетичністю, почуттям прекрасного, здатністю передати красу життя і душі хвилюючими мелодійними піснями. Андрій Малишко, мабуть, з дитинства увібрав у себе душу українського народу. В його піснях і рідний край, і материнська любов. Він був музично обдарованою людиною, мав чудовий голос, добре співав, грав на музичних інструментах. Поет створив багато пісень, та […]...
Порівняльна характеристика бертольда то поета.