Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Поетизм
Поетизм
Поетизм – слово або зворот особливого естетичного змісту, яке. витворює специфічне враження, породжує стан духовного. , піднесення. Це можуть бути назви різних міфічних істот (німфа, пан, див, мавка тощо), явищ природи (весна, гроза, “бабине літо” і т. п.), абстрактних понять, виповнених глибоким душевним переживанням (любов, ненависть, мрія і т. п.), настроїв, пов’язаних із романтичними поривами до незвичайного чи трансцендентним заглибленням у проблеми першосутності, як-от у символізмі тощо. П. зумовлює неординарну атмосферу світосприйняття,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Атонування Атонування (грецьк. atonos – розслаблений) – своєрідність метричного стопного вірша, в якому відбувається послаблення або втрата наголосу у слові, що має другорядну роль у реченні. Відтак посилюється акцентність службових частин мови, приміром: “Стилет чи стилос? – не збагнув” (Є. Маланюк). Частка “не” в даному випадку набуває насиченого смислового навантаження....
- Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
- Багатоголосся, або Полілог Багатоголосся, або Полілог (грецьк. роlу – багато та logos – слово) – розмова, в якій водночас бере участь чимало співбесідників; художньо-стилістичний прийом, використовуваний у різних літературних жанрах, передовсім у прозових та драматичних, насичений репліками, вигуками, зауваженнями тощо, поданими у творі без вказівки на персонажа. Подеколи Б. вживається і в ліриці, посилюючи її експресивні зображально-виражальні можливості: […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
- Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
- Букіністична книга Букіністична книга (фр. bouquiniste – торговець старими книгами) – стара книга, яка з погляду бібліофіла чи фахівця літератури має неперебутню цінність, перетворюється на предмет книжкової торгівлі. Б. к. називають також антикварну книгу, яка публікувалася до середини XIX ст. і збереглася у незначній кількості примірників, що називаються раритетами. Серед них особливе місце посідають інкунабули, палеотипи, а […]...
- Танка, або “Коротка пісня” Танка, або “Коротка пісня” – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Одиницею віршового метра у Т. вважається склад, велике значення відводиться музичній тональності. Т. виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у ІХ-Х ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (нагаута, седока тощо), розкрила свої можливості […]...
- Клімакс Клімакс (грецьк. klimax – драбина) – стилістична фігура, різновид градації, протилежна за значенням антиклімаксу, розкривається у поетичному мовленні в напрямку наростання його інтонаційно-смислового напруження: Як не крути, На одне виходить, Слід би катюгам давно зазубрить Можна прострелити мозок, Що думку народить, Думки ж не вбить! (В. Симоненко)....
- Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
- Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
- Ораторська проза Ораторська проза – живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V-IV ст. до н. е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, демосфену, Ціцерону, Апулею. О. п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона […]...
- Фонологія Фонологія (грецьк. phonos – звук, logos – слово) – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови та розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень та просодичних засобів. Кількість фонем української мови, що належить до індоєвропейської мовної сім’ї, визначається на підставі одномірних релевантних фонологічних протиставлень, […]...
- Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
- Синестезія Синестезія (грецьк. synaesthesis – одночасне відчуття) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше С. проявилася у ліриці раннього П. Тичини – поета, схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору”, здатного сприймати, […]...
- Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
- Маньєризм Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи […]...
- Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Контраст Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття (див.: Антоніми). Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у фольклорі (казка “Правда і Кривда”), у мистецтві та художній літературі, подеколи набуваючи концептуального оформлення, як у романтизмі, зорієнтованому на напружене […]...
- Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
- Аугментатив Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” […]...
- Ампліфікація Ампліфікація (лат. amplificatio – збільшення, розширення) – стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів – синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У. Самчука: “Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла – гаряча, гнучка, тріпотлива… “; “Зовсім темно, хоч око виколи… “; “Жолобецький […]...
- Літературні ігри Літературні ігри – термін має подвійне значення. По-перше, художня творчість – це гра мистецькими засобами за законами мистецтва, рівновелика будь-якій соціальній грі (політичній, виховній, спортивній тощо), однак відмінна за змістом – тут панують естетичні критерії. По-друге, Л. і. вживаються як узагальнена назва певних жанрів, які стимулюють інтелектуальну активність та розвивають естетичний смак: анаграма, буриме, головоломка, […]...
- Іронім Іронім (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, вдавання та опута – ім’я) – псевдонім з іронічним або жартівливим змістом. Подеколи застосовується сатириками та гумористами. Наприклад, В. Еллан (Блакитний) підписував свої пародії І. “Маркіз Попелястий”, К. Буревій – “Едвард Стріха” тощо....
- Одивнення Одивнення – цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття. Мовиться про створення такої форми, яка б передавала настрої та переживання автора, змушувала б реципієнта самому продовжити процес її сприймання з віднайденого, свіжого кута зору. В такому аспекті окреслюється чимало поезій І. драча, приміром, “Балада про відро”: Я – цинкова […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
- Амебейна композиція Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово: Загорнуте у сутінки обличчя, Мандрівки серед пожовтілих гір… (Такі осінні, суто романтичні Рядки собі лягають на папір). Подекуди листочки, наче […]...
- Перифраз, Перифраза Перифраз, Перифраза (грецьк. periphrasis – описовий вираз) – мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. П. можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів: майстер сцени – артист, театральний режисер; благородні птахи – лебеді; чорне золото – вугілля; бити себе в […]...
- Вірш Миколи Руденка – Однаковість Однаковість, мов у склянім намисті,- Її в Природі не шукай дарма. Відбитки пальців чи відбитки листя – В мільйонах спроб повторення нема. Скажи, Природо: ці зелені шати Землі, що в безвість вікову пливе, Хіба тобі не легше штампувати?.. Земля озвалась лагідно, як мати: – Природа не штампує, а живе. Чи бачив ти в земному розмаїтті […]...
- Летризм Летризм (фр. la lettre – літера, шифт) – авангардистський рух, започаткований 1947 у Парижі, різновид конкретної поезії. Його представники (І. Icy, М. ЛемеТр та ін.) вважали, що слово вичерпало свої зображально-виражальні та комунікативні можливості, тому потребує заміни літерою. Вони сформулювали свою програму “оновлення” мистецтва, передовсім поезії, проголошену “універсальною”, “революційною”. Естетика Л. сприяла розвитку дизайну (див.: […]...
- Конструктивізм Конструктивізм (лат. constructio – побудова) – один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економ-ності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до опрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів. Така настанова була притаманна літературі “нової діловитості” (Німеччина). Розвивалася вона і в середовищі ЛЦК (Літературного […]...
- Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
- Колаж Колаж (фр. collage – наклеювання) – прийом, запроваджений у малярстві за часів кубізму, закріплений та урізноманітнений дадаїстами, за яким на певну основу наклеювалися всілякі матеріали, відмінні за кольором та фактурою (П. Шкассо, Ж. Врак, К. Швіттерс та ін.). Техніка К. поширювалась і в поезії, зокрема таких авангардистів, як Г. Аполлінер, Б. Сандрар та ін., які […]...
- Інверсія Інверсія (лат. inversio – перевертання, переставляння) – одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: “Умовляють серця перебої” (В. Еллан) – тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова “серця”. І. вживається переважно в […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
Володимир винниченко біографія скорочено.